Читати книгу - "Тінь серед світла, Деріка Лонг"

Розділ 6.1

Мирослав сидів за своїм великим дерев'яним столом у кабінеті. Офіс був тихим, лише м'яке світло від ліхтарів, що світило через вікна, створювало заспокійливу атмосферу. Він не міг позбутися тривожних думок про Оксану, про її безпеку. Її зв’язок з ним став небезпечним, і його серце билося швидше, коли він уявляв, як можуть постраждати люди, яких він любить. Оксана не підозрювала, що її життя опинилося під загрозою. І це лякало Мирослава.

Раптом двері кабінету відчинилися, і Андрій, його найближчий друг і права рука по бізнесу, швидко увійшов. Він був помітно стривожений, і його погляд одразу привернув увагу Мирослава.

— Андрій, що трапилося? — запитав Мирослав, піднімаючи голову від документів, які він не бачив, так сильно його турбувала ситуація з Оксаною.

Андрій оглянувся, щоб переконатися, що в кабінеті більше нікого немає, і закрив двері за собою. Потім він наблизився до столу, наклоняючись, щоб поговорити тихо.

— Мирославе, є дуже важливі новини. Я впевнений, що за Оксаною слідкують люди Соколова. І це не просто випадковість, — сказав Андрій, його голос був низьким і серйозним.

Мирослав відчув, як його серце зупинилося на мить. Його очі зосередилися на другові, і він відразу зрозумів, що це не просто ще один бізнесовий конфлікт.

— Як ти можеш бути в цьому впевнений? — запитав Мирослав, і його голос став різким. — Ти ж знаєш, як це для мене важливо. Не можеш просто так вкинути таку новину без доказів.

Андрій вийняв з папки кілька фотографій, на яких були зображені чоловіки, які таємно стежили за Оксаною в різних частинах міста. Вони робили це професійно, і жоден з них не залишав слідів, що могло б вказати на їхнє походження.

— Я перевірив це, Мирославе. Ці люди пов’язані зі Соколовим. Він використовує їх, щоб тримати Оксану під контролем. І я боюся, що це лише початок, — сказав Андрій, поклавши фотографії на стіл.

Мирослав схопив їх і почав уважно розглядати. Його злість почала наростати з кожною секундою. Він не міг допустити, щоб Оксана стала частиною цієї гри. Вона не мала бути залучена в цей брудний світ. Це було занадто небезпечно для неї.

— Соколов... — пробурмотів Мирослав, здавалося, він намагається зрозуміти, чому все так швидко почало йти не так. — Як він міг піти так далеко? Як він може маніпулювати її життям?

— Він зробить все, щоб тебе знищити, — сказав Андрій, поклавши руку на стіл. — І Оксана тепер частина цього плану. Ти маєш бути готовий до того, що він вдарить по найбільш вразливому місцю — по ній.

Мирослав вдарив кулаком об стіл, і звук розірвав тишу кабінету. Його обличчя змінилось від гніву та безсилля.

— Я не дозволю йому використовувати її! — скріпив він зуби, намагаючись стримати емоції. — Оксана повинна бути в безпеці, і я не можу стояти осторонь, коли її життя під загрозою.

Андрій спокійно, але твердо подивився на нього.

— Ти можеш зробити для неї більше, Мирославе. Якщо хочеш її захистити, зроби це зараз. Ти не можеш продовжувати грати в цю гру, не поставивши все на карту.

Мирослав не відповів. Він сидів, розглядаючи фотографії Оксани, і його розум мчав. Він не міг допустити, щоб вона постраждала. Не через нього. Не через цей брудний бізнес.

Після того, як Андрій залишив його, Мирослав залишився сам у своєму кабінеті, занурений у темні думки. Він думав про Оксану, про її ніжні очі, про ту довіру, яку вона йому подарувала. Він не міг дозволити, щоб її життя перетворилося на поле бою через його минулі помилки.

У нього не було вибору.

Він розумів, що його почуття до неї стали набагато сильнішими, ніж він міг уявити. Це була не просто пристрасть або захоплення — це було щось набагато глибше. Такого він ніколи не відчував. І тепер, коли вона стала частиною його життя, він не міг її відпустити.

Але він також знав, що не може залишити її в цьому світі, де небезпека постійно загрожує її життю. Він мав зробити все, щоб вона була в безпеці. І для цього йому потрібно було піти на крайні заходи.

Того вечора Мирослав вирішив організувати неймовірне побачення для Оксани. Він хотів, щоб цей момент став для неї незабутнім, щоб вона запам’ятала його, як найкраще, що було в її житті. І хоча він знав, що це може бути останнім разом, коли вони будуть разом, він не міг відмовити собі в цьому.

Він обрав для них місце, яке було далеко від міської метушні — затишний будинок за містом, оточений лісом. Це було ідеальне місце для того, щоб провести час тільки удвох. Він вирішив зробити вечерю особливою, підготував все до дрібниць.
Крім того, Мирослав вирушив у магазин, щоб купити для Оксани особливий подарунок. Це мала бути розкішна прикраса — кольє з діамантами, яке символізувало все, що він відчував до неї. Він не боявся витратити на це великі гроші, адже для нього вона була найдорожчим, що було в його житті.

Коли Оксана прийшла до нього на побачення, він уже чекав її в красивому вбранні, підготував вечерю. У її очах була радість і захоплення, коли вона побачила цю атмосферу.

— Це для тебе, — сказав Мирослав, коли він зняв кольє з коробки і ніжно накинув його їй на шию.

Оксана здивовано подивилася на нього, її очі засвітлилися від емоцій.

— Це занадто дорого, — сказала вона, відчуваючи, як її серце наповнюється теплотою.

— Для тебе — нічого не занадто, — відповів він, ніжно обіймаючи її. І тоді їхні губи зустрілися в поцілунку, який був одночасно пристрасним і ніжним.

Після цього вечора вони сиділи на веранді, обіймаючи один одного, і хоча ніч була спокійною, Оксана відчувала, що щось зміниться. І Мирослав, цілує її, обіцяє, що завжди буде поруч.

Але всередині він знав, що цей момент був лише передвісником того, що ще має прийти.

Ніч розтягувалася безмежно, і Оксана ще довго не могла заснути. Вона сиділа біля вікна заміського будинку, яке тихо дзвенів від ночі, що охопила ліс. В її серці було багато емоцій: радість, страх і тривога змішувалися в єдину бурю. Все це почуття виникло після того, як Мирослав подарував їй прикрасу, і вони провели ці вечірні години разом, настільки близько, що здавалось, що весь світ зник.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍