Читати книгу - "Тінь серед світла, Деріка Лонг"

Але Оксана відчувала невидимий натяг, що залишався між ними. Вона не могла зрозуміти, що саме сталося, чому ці почуття були настільки сильно закріплені в її душі. Вона любила Мирослава. І вона знала, що це кохання не можна просто відпустити. Він був її всім, і вона відчувала, що вони обоє йдуть по шляху, на якому є тільки одна дорога: вперед разом.

Та все ж, ця ніч була не тільки про романтику. Мирослав мав свої причини залишити її осторонь і не розповідати все, що відбувається навколо. І Оксана відчула, що її серце стискається від тривоги, бо він не розкривав їй всієї правди.

Оксана лягла на ліжко, але її думки продовжували блукати. Вона чула кроки за дверима. Це був Мирослав. Він зайшов в кімнату, не сказавши ні слова. Його погляд був зосереджений, але важкий. Від нього йшла якась внутрішня боротьба, яку Оксана могла відчути навіть не на словах.

— Що сталося? — запитала вона, вирішивши не залишати це питання без відповіді.

Мирослав подивився на неї і спершу мовчав, немов обираючи, з чого почати. Потім його губи розтягнулися в легкій, трохи смутній усмішці.

— Оксана, я хочу, щоб ти знала... Я нічого не можу тобі обіцяти. Моє життя — це не лише любов і щастя. Є ще речі, які можуть поставити під загрозу все, що я збудував. Я не хочу, щоб ти була втягнута в це, — він підійшов до неї, ніжно взяв її за руку.

Оксана відчула біль, який пронизав її серце від його слів. Вона не могла зрозуміти, чому він був таким закритим. Вона не хотіла залишати його, не хотіла чути від нього, що їхній шлях може закінчитися. Оксана відчула, як її власні почуття борються з її бажанням бути разом.

— Я не можу залишити тебе, — сказала вона, піднявши голову і зустрічаючи його погляд. — Я не боюся. Я хочу бути з тобою, незважаючи на те, що буде.

Мирослав подивився на неї, і на його обличчі з'явилася мить нерішучості. Він хоч і відчував те саме, але розумів, що цей світ навколо них був занадто небезпечним, і він не міг дозволити їй потрапити в нього.

— Оксана, ти не знаєш, на що ти підписуєшся, — тихо сказав він. — Ти не знаєш, з якими людьми я маю справу. Соколов — це тільки початок. І все, чого я боюся, — це втратити тебе через мої проблеми.

Оксана підняла руку до його обличчя, немов намагаючись стерти ці слова.

— Я готова бути з тобою, Мирославе, і пройти цей шлях разом, — сказала вона, її голос тремтів від емоцій. — Ми можемо все подолати. Я вірю в тебе.

Мирослав не міг відповісти одразу. Його внутрішня боротьба була надто сильною, і він не міг дозволити собі ставити Оксану в небезпеку через свою любов. Він відчував, що це може бути остання ніч, коли він може бути з нею.

Він обняв її, і в той момент, коли вона була так близько, вони обоє відчули те, що неможливо пояснити словами. Це був момент, коли всі сумніви залишалися позаду, а їхні серця билися в унісон. Цей поцілунок був не просто поцілунком — це був їхній спосіб висловити все, що було між ними, те, що не можна було вимовити.