Читати книгу - "ТaЄмнa СимфонІя, Yana Letta"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Філармонія знову наповнилась звуком. Цього разу — не репетиційним, не академічним. Мелодія, яку вони створювали, народжувалася з хаосу і пориву, як весняна річка після довгої зими. Музика дедалі більше ставала не справою, а станом — мов дихання, яке не можна контролювати, лише прийняти.
Андрій і Марта працювали над фрагментами зошита — тим самого, з тіней дитячої пам’яті, де кожна нота, здавалося, пробуджувала щось глибоко в ній. Але найцікавіше — що вона не просто відтворювала: вона продовжувала. І її інтонації так органічно впліталися в старий текст, що час стирався. Вона була співавторкою. Спадкоємицею. І, можливо, причиною, чому ця мелодія взагалі з’явилася.
Андрій спостерігав за нею. Зосереджена, злегка скуйовджене волосся, зморщений лоб, губи, які ледь ворушились, повторюючи внутрішній ритм — вона була в епіцентрі своєї стихії. Він не мав права відволікати, але не міг відірвати погляду. І в якийсь момент він усвідомив, що вже не намагається приглушити в собі почуття.
Це більше не було спробою. Не сумнівом. Це вже було.
Коли вона закінчила черговий фрагмент, їхні очі зустрілися. Погляд — прямий, мов акорд. Ні пауз, ні відвернення. Між ними — хвилина, довша за години.
— Що? — запитала вона, ніби нічого не трапилось.
— Це… — він обережно підібрав слова, — це не просто ноти. Це ти. І це… прекрасно.
Вона здригнулась. Усміхнулась. Але в її усмішці цього разу не було іронії, не було захисту. Лише тепла розгубленість.
— Я не знаю, що з цим робити, — зізналася. — З тим, що ти кажеш… і що я відчуваю.
Андрій зробив крок ближче. Ще один. Вона не відступила. Лише дивилась прямо в нього. І тоді лавина, що довго наростала всередині, нарешті зірвалася з вершини.
Він простягнув руку — обережно, майже вагався — і торкнувся її щоки. Тепло. Тремтіння. Не питання — відповідь.
Вона не зупинила його.
Їхній поцілунок був не спонтанним, не буремним, як у фільмах. Він був тихим. Повільним. Але глибоким. Як музика, яку вони щойно створили. Як зошит, у якому слова стерлись, але залишився зміст.
Коли вони відсторонились, світ навколо здавався інакшим. Повітря — густішим. Серце — легшим.
— Це… — прошепотіла Марта, — неминуче, так?
Андрій кивнув. Бо як інакше описати любов, яка довго мовчала — і нарешті заговорила?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ТaЄмнa СимфонІя, Yana Letta», після закриття браузера.
