Читати книгу - "Темна вежа. Темна вежа VII"

Він підозрював, що змінитися йому судилося ще один-єдиний раз. Правою рукою Мордред стер з чола піт і знову підніс до очей бінокля, молячись своєму Червоному Таткові, щоб дурний німий хлопчисько заснув. Але той не спав. Він сперся спиною на стовбур тополі, зиркав на небо між гілок і малював Стару Матір. То була мить, коли Мордред Дескейн мало не впав у розпач. Як і Роланд, він думав, що малювання — єдине, що могло перешкодити тому недоумкові заснути. А отже, чому б не піддатися бажанню перекинутися на павука, поки цей останній напад лихоманки підживлював його руйнівною енергією? Чом би не скористатися шансом? Зрештою, йому потрібен був Роланд, а не хлопчисько. Певно, що він у павучій подобі зміг би налетіти на стрільця, схопити його й загребти в жадібну павучу пащу. Старий Білий Татко, мабуть, встиг би раз вистрелити, а може, навіть два рази, але одну-дві кулі Мордред витримати б зміг, якщо летючі шматочки свинцю не втраплять у білий виступ на спині павука — мозок його напівлюдського, напівпавучого тіла. «А коли я його схоплю, то не відпущу, аж поки не висмокчу все до останньої краплини, тільки висушена мумія залишіться, як від тієї першої, Мії». Він розслабився, готовий піддатися зміні, але раптом у голові в нього озвався інший голос. Голос його Червоного Татка, котрий сидів, ув’язнений, на стіні Темної вежі й потребував, щоб Мордред був живий, прожив ще хоча б день, щоб звільнив його.

«Почекай ще трохи, — порадив йому голос. — Ще зовсім трохи. У мене є ще один туз у рукаві. Зачекай… ще зовсім трохи».

І Мордред став чекати. А за секунду чи дві відчув, що пульс Темної вежі змінився.

Вісім

Зміну відчув і Патрік. Пульс тепер заколисував, і в ньому були слова, що притлумлювали його бажання малювати. Він провів ще одну лінію, зупинився, потім відклав олівця й просто підвів погляд угору, на Стару Матір, що мерехтіла неначе в унісон зі словами, які лунали у нього в голові, словами, які Роланд би впізнав. Та тільки цю пісню співав якийсь старий, тремтячим, проте приємним голосом:

Голубочку любий мій,

Ніч іде на крилах мрій,

Спи, хутчіше засинай,

Уві сні в полях блукай.

Голубочку милий мій,

Ягідки неси хутчій,

Чусит, чисит, часит,

В кошик насипати.

Патрік клюнув носом. Його очі заплющилися… розплющилися… і знову повіки стулилися.

«В кошик насипати», — подумав він і в світлі вогнища заснув.

Дев’ять

«Пора, мій добрий сину, — прошепотів холодний голос у розпашілій Мордредовій голові, у мозку, що згоряв і плавився. — Пора. Іди до нього й зроби так, щоб він більше ніколи не прокинувся. Убий його серед троянд, і ми запануємо разом».

Мордред вийшов зі сховку. Бінокль випав з його руки, що вже втратила обриси людської. Змінюючись, він відчув, як його затоплює відчуття безмежної впевненості. Ще хвилина — і все буде скінчено. Вони обидва спали, і завадити йому ніхто не міг.

Чорне жахіття на сімох лапах, він помчав до табору й людей, що спали. Його паща невтомно стулялася й розтулялася.

Десять

Десь далеко, за тисячу миль, Роланд почув гавкіт, гучний і тривожний, шалений і лютий. Його виснажений розум спробував було від нього відкараскатися, затемнити його й знову поринути в забуття. Аж раптом пролунав жахливий крик болю, що змусив стрільця блискавицею знятися на ноги. Той голос, хоч і спотворений болем, він упізнав.

— Юк! — заволав він. — Юку, де ти? До мене! До ме…

Він був там — звивався в павучих лапах. Їх обох було добре видно в світлі багаття. Позаду них, прихилившись спиною до стовбура тополі, крізь запону волосся, що падало йому на очі (і невдовзі, тепер, коли Сюзанни з ними вже не було, мало знову забруднитися), отупіло дивився поперед себе Патрік. Пухнастик несамовито борсався, намагаючись ухопити павука зубами, піна розліталася з його щелеп навсібіч, навіть коли Мордред зігнув його так, як ніколи не могла б вигнутися його спина.

«Якби він не вискочив з високої трави, — подумав Роланд, — у Мордредових лапах був би зараз я».

Юк вгризся глибоко в павучу лапу. У світлі багаття Роланд бачив заглибини завбільшки з монету на м’язах щелепи шалапута, що дедалі більшали, бо зуби чимраз глибше впиналися в почвару. Павук заверещав, і його хватка ослабла. Тієї миті Юк міг би вивільнитися, якби схотів. Але він не схотів. Замість зістрибнути й відскочити, поки Мордред приходив до тями, Юк скористався миттєвою свободою, щоб витягнути довгу шию і вхопити зубами за те місце, де одна з лап страховиська з’єднувалася з жирним тулубом. Він вгризся глибоко, і по боках його пички потекла чорнувато-червона рідина. У світлі багаття в ній зблискували помаранчеві іскри. Мордред заверещав ще гучніше. Він геть випустив Юка з уваги й тепер за це розплачувався. Осяяні вогнем багаття, дві фігури, що звивалися в колі світла, здавалися істотами з нічного кошмару.

Десь поблизу заухкав від жаху Патрік.

«Нікчемний шльондрин син таки заснув», — розлючений, подумав Роланд. Але зрештою, хто його поставив на варті?

— Відпусти його, Мордреде! — закричав стрілець. — Відпусти, і я дам тобі прожити ще один день! Клянуся іменем свого батька!

Червоні очі, налиті божевіллям і злістю, зиркали на нього понад викривленим Юковим тільцем. А над ними, високо на павучій спині, видніли блакитні оченята, крихітні, як голівки шпильок. І от вони дивилися на стрільця з достоту людською ненавистю.

«У нього мої очі», — з жахом подумав Роланд і почув страшний хрускіт. То переломився Юків хребет. Але, попри смертельну травму, Юк не послабив хватки зубів у тому місці, де Мордредова лапа з’єднувалася з тілом, хоча сталеві вусики віддерли йому майже всі щоки, оголивши зуби, які так ніжно змикалися на Джейковому зап’ястку, коли Юк тягнув його, щоб щось показати. Ейк! — дзявкав він тоді. — Ейк-Ейк!

Роланд сягнув правою рукою до кобури й зрозумів, що вона порожня. І лише тоді, вже за багато годин по тому, як Сюзанна пішла, він усвідомив, що вона забрала з собою до іншого світу один з його револьверів. «Добре, — подумав він. — Якщо на неї чекала пітьма, то п’ять куль для почвар, які в ній повзають, і одна для неї самої. Добре».

Але ця думка також була невиразна й далека. Стрілець витяг другий револьвер, коли Мордред присів на задні лапи і неушкодженою середньою лапою відірвав Юка, котрий ще гарчав, від своєї порваної скривавленої лапи. Павук змахнув пухнастим