Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

За кілька секунд людне місце стало якимось тихим. Тільки чоловік і Химерниця.

Чоловік поглянув на неї. Дівчина видихнула із полегшенням і заплющила очі. Помістила куб у кишеню та витерла обличчя. Озирнулась. Чоловік наморщив чоло.

- І навіщо їй така вистава? - тихо спитав він, йому не дуже хотілося її лякати звуками своєї мови.

Можливо, вона врятує його. Хоча, навіщо їй це? Навіщо вона загалом сюди прийшла? І просити її допомоги він теж не міг.

- Погано, коли говорити не вмієш.

- Ого, то ти актор? - запитала дівчина. - Така невдала вистава перед амаліонами, що вони тебе за це на дерево прибили?

Чоловік насупився. Ще сильніше. Він не зовсім розумів, про що вона говорить.

Дівчина підійшла ближче. Тільки тепер він зрозумів, наскільки сильно вона налякана. Пальці її так тремтіли, що, мабуть, вона не змогла б піднести ложку до рота.

- Хто тут і актор, то це ти, маленька ошуканка. - опустив голову чоловік.

- А ти б вважав за краще, щоб я їх не обманювала? Знаєш, я можу піти. - дівчина вигнула брови.

Вона страшенно хотіла озирнутися, але так боялася це зробити. Та і ситуація вимагала зовсім іншого.

- Вона тебе чує? Тобто розуміє?

- Може вистачить вже говорити про себе в другій особі та іншим голосом? - виявила обурення дівчина з вогненним волоссям.

- Вона... вона... і мене чує?

- Ти зможеш мене звільнити? - спитав чоловік.

Дівчина оглянула його. Вона швидко вийняла ножа і зрізала мотузки на ногах. До рук їй не дотягнутися.

- Підстав до дерева той пеньок, що принесли амаліони.

Знову цей голос. Дівчина уважно подивилася на прибиту до дерева людину. Потім все ж озирнулася. Пішла і прикотила той пеньок, про який говорив голос. Вона встала на нього і спробувала дістати руки людини. Ледве-ледве, але вона діставала.

- І як мені їх…

- Підковирни. Йому не боляче. Вірніше, боляче, але нам байдуже. І зроби це швидше, доки амаліони не повернулися з підкріпленням.

Дівчина з жахом відсахнулася.

- Підковирни. - кивнув головою чоловік. - Думаю, що цвяхів потрібної довжини не знайшлося. Прибили чим змогли. Це не повинно бути складно.

Вогненно-руда шевелюра струснулась. Дівчина слухалася і почала підставляти ножа між шапкою цвяха і долонею. Звичайно, після кількох хвилин вона зрозуміла, що в неї нічого не вийде. А ще вона поглядала вниз, де ноги людини стояли на тому самому пеньку.

- Притисни ніж максимально сильно до цвяха під його шапкою і просто тримай. - сказав їй бранець.

Дівчина так і зробила. На обличчі людини виявився вираз крайнього напруження. З якимось дивним звуком він зміг висмикнути руку. Дівчина ледве втрималася на пеньку. Він підніс руку до рота, схопив зубами цвях і потяг. Виплюнув цвях.

- Даси ножа. - запитав чоловік.

Дівчина м'ялася секунду. Якщо вже прийшла його врятувати... все одно вона ним не вміє працювати. Дівчина віддала ніж і зістрибнула з пенька. Чоловік підставив ножа під шапку на іншій руці. Кілька секунд йому знадобилося, щоби звільнитися. Він полегшено зітхнув і зістрибнув. Бліда шкіра різко контрастувала з червоною кров'ю, яка вкривала все його тіло. Він вийняв цвях і подивився на дівчину. Та, побачивши його погляд, відразу застосувала кам'яне обличчя.

- Ти не Химерниця. Не треба вдавати. - сказав чоловік, простягаючи їй ніж. - Хто ти?

- Мене звуть Жазелізе. - повідомила дівчина.

Чоловік оглянув її з ніг до голови і затримав погляд на яскраво помаранчевому волоссі.

- Треба було замаскуватися. Знаєш, у тендітної дівчини не так багато шансів перемогти десяток амаліонів. - послужливо пояснила Жазель.

Чоловік кивнув. Він пішов до того місця, де амаліони залишили його речі. Одягнув сорочку. Зверху плащ.

- І все? Ти не спитаєш, як вона тебе чує? Як вона мене чує?

Жазель сердито насупилась. Чоловік спокійно виправляв одяг. До нього ближче підбіг щур.

- Ти зовсім збожеволів? Хто вона така? Ніхто нас не може чути!

Дівчина закричала. Пацюк повернувся, блиснувши очима у світлі багаття. Жазель готова була присягнутися, що на його морді сяяла посмішка.

- Вона ще й бачить мене? - очі щура збільшилися, а те місце, де мають бути брови, трохи підстрибнуло. - Юх-ху!

Пацюк підстрибнув і сам, зробив повний оберт у повітрі. Потім став на задні лапи і випростався.

- Дозвольте представитися, о мила худенька тендітна пані. - щур вклонився. - Криза.

Жазель трохи відійшла від потрясіння. Щур, що говорить! Вона непомітно вщипнула себе. Не спить. Видихнула. Оце так поворот. Події сьогоднішньої ночі вона надовго запам'ятає.

- Що криза? - запитала дівчина.

Пацюк подивився на чоловіка, потім на дівчину. Знову на чоловіка.

- Це його ім'я. Криза. - пояснив чоловік. - Я його називаю скалкою. Найчастіше в дупі. Але це ще не найгірше для нього місце.

- Я Кри-за! - затряс щур лапками, піднімаючи їх до верху і задерши голову до неба.

- Скал-ка. - повторив майже таким тоном чоловік.

- Що ти розумієш у нас? Ми створені для найвищих цілей! - огризнувся йому щур, потім повернувся до Жазель. - Як там ти казала тебе звати?

Дівчина відкрила рота, щоб відповісти.

- Не важливо, загалом. Я Криза. Ти не зустрічала моїх братів? Апокаліпсиса, Армагеддона, Катастрофу?

Жазель надула щоки і похитала головою.

- Ні, не зустрічала. - відповів за неї чоловік. - Зате вона буде згадувати про тебе щоразу, як тільки в її пальці виявиться скалка.

- Так, зачекайте. - Жазель опустила голову. - Незнайома людина, яка, схоже, не відчуває болю. Щур, що говорить. Це дуже… дуже… дивно.

- Як і дівчина, яка видала себе за Химерницю і з’явилася нізвідки посеред болота. - сказав чоловік. - До речі, сміливий вчинок. Навіщо це ти зробила?

Жазель знизала плечима. Вона ніяк не могла повірити у те, що відбувається. Але, після того як бачила богиню розміром з половину руки, закутого у прикрасу бога, напевно, щури, що говорять, зовсім не така і дивина.