Читати книгу - "Страх мудреця, Патрік Ротфусс"

і схрестила руки на грудях, неначе я побачив її голою.

— Господи милосердний, — видихнула вона. — Отже, все це правда. Чи не так?

— Кожне слово, — промовив я.

— Як ти вирвався від неї? — запитала.

— Ой, та ну тебе, Пенні! — вражено крикнув скрипаль. — Невже ти віриш в оповідь цього цуцика?

Лосі повернулась і з жаром заговорила:

— Бене Крейтон, чоловіків, які вміють поводитися з жінками, можна впізнати відразу. А втім, звідки тобі знати? Коли цей побував тут зо два витки тому, я вподобала його лице й подумала, що покачаюся з ним. Але коли спробувала збити його з ніг… — вона поступово замовкла, неначе не знаючи, що сказати.

— Пам’ятаю, — озвався чоловік біля шинкваса. — Збіса смішно вийшло. Я думав, він обісциться. Він їй і слова не міг сказати.

Скрипаль знизав плечима.

— Отже, відтоді він знайшов якусь фермерську доньку. Це не означає…

— Цить, Бене, — тихо і владно промовила Пенні. — Тут змінилося більше, ніж можна пояснити невеликою бородою, — її очі придивилися до мого обличчя. — Господи, дівчинко, ти маєш рацію. Він став якийсь схожий на фейрі, — скрипаль знову зібрався подати голос, але Пенні різко зиркнула на нього. — Або затихни, або паняй. Не треба мені тут сьогодні бійок.

Скрипаль оглянув залу й побачив, що настрої обернулися проти нього. Розчервонівшись і набурмосившись, він підібрав свою скрипку й забрався геть.

Лосі знову підійшла до мене та прибрала волосся назад.

— Вона справді була така гарна, як про неї кажуть? — вона гордо задерла підборіддя. — Гарніша за мене?

Я завагався, а тоді тихо заговорив:

— Вона була Фелуріян, найпрекраснішою з-поміж усіх, — я простягнув руку, щоб торкнутися шиї Лосі збоку, там, де її руді кучері починали сповзати донизу, а тоді нахилився вперед і прошепотів їй на вухо сім слів. — Хай там як, їй бракувало твого вогню.

І вона покохала мене за ці сім слів, і її гордість опинилася в безпеці.

Пенні подала голос:

— Як тобі вдалося вирватись?

Я окинув залу поглядом і відчув, як усі зосередили увагу на мені. У мені закружляв нестримний фейрівський сміх. Я ліниво всміхнувся. Мій шейд розлетівся.

А тоді я перейшов до переднього кінця зали, сів на камін і розповів їм історію.

Чи радше розповів їм одну історію. Якби я розповів їм усю правду, вони не повірили б. Фелуріян відпустила мене, бо я тримав у заручницях пісню? Це просто не вписувалося в класичні оповідки.

Тож те, що я розповів їм, було ближче до історії, яку вони очікували почути. В цій історії я гнався за Фелуріян до Фею. Наші тіла переплелися на її сутінковій галявині. А тоді, поки ми відпочивали, я зіграв дещо досить світле, щоб вона засміялася, дещо досить похмуре, щоб вона охнула, музику, від солодкості якої вона розридалася.

Але коли я спробував покинути Фей, вона мені не дозволила. Надто вже полюбила мою… майстерність.

Мені, мабуть, не варто вдавати святенника. Я доволі чітко натякнув на те, що Фелуріян була вельми високої думки про мене як про коханця. І виправдати цю свою поведінку можу хіба тим, що тоді був шістнадцятирічним юнаком, пишався своїми новоздобутими навичками й був не проти трохи повихвалятися.

Я розповів їм, як Фелуріян спробувала полонити мене у Феї, як ми билися чарами. Для цього я запозичив дещицю в Таборліна Великого. Були вогонь і блискавка.

Урешті я переміг Фелуріян, але пощадив її життя. Охоп­лена вдячністю, вона зіткала мені плащ як у фей, навчила ­мене таємної магії й дала мені срібний листочок на знак ­симпатії. Листочок, звісно, був чистісінькою вигадкою. Але це не була б годяща історія, якби Фелуріян не піднесла мені трьох дарунків.

Загалом історія вийшла гарна. А якщо вона була не зовсім правдива… що ж, принаймні до неї домішалося трохи правди. На свій захист скажу, що міг би начисто розпрощатися з правдою й розповісти набагато кращу історію. Брехня простіша і в більшості випадків логічніша.

Лосі стежила за мною впродовж усієї оповіді і, здається, сприймала все це як своєрідний виклик умінням смертних жінок. Коли історія закінчилася, вона заявила права на мене й повела мене до своєї маленької кімнатки на найвищому поверсі «Одного гроша».

Тієї ночі я спав дуже мало, а Лосі підійшла до мого вбивства ближче, ніж Фелуріян. Вона була прекрасною партнеркою, чудовою, як сама Фелуріян.

«Але як таке могло бути?» — чую я ваші голоси. Як будь-яка смертна жінка могла зрівнятися з Фелуріян?

Це легше зрозуміти, згадавши про музику. Іноді якийсь чоловік насолоджується симфонією. Часом же йому більше до смаку джига. Те саме стосується плотського кохання. Один його різновид підходить для глибоких подушок сутінкової лісової галявини. А якийсь інший видається цілком природним на вузькому ліжку в якомусь шинку нагорі. Кожна жінка подібна до інструмента, що чекає, коли його вивчатимуть, любитимуть, коли на ньому чудово гратимуть, чекає на можливість нарешті показати свою справжню музику.

Декого таке бачення може образити — тих, хто не розуміє, як мандрівний артист розглядає свою музику. Такі люди можуть подумати, ніби я принижую жінок. Вони можуть вирішити, що я бездушний, грубий або неотесаний.

Але ці люди не розуміють, що таке кохання, музика чи я.