Читати книгу - "Сини змієногої богині"

Із значних фортець були Кермен-Кир, що за чотири кілометри від Сімферополя, на лівому березі Салгиру. Друге городище Булганка знаходилось на лівому березі річки Булганки – вони мають подвійну лінію оборони, третє – Усть-Альмінське, що розташоване на березі моря в гирлі Альми. Це одне з найбільших скіфських приморських городищ, воно було захищене валом і ровом. Але перше місце серед чотирьох великих фортець скіфів у Криму, безперечно, належить їхній столиці Наполю, для зміцнення якого цар Скілур стільки доклав зусиль та економічних ресурсів. Маючи ледь чи не сотню самих лише синів, Скілур боявся чварів між ними, розбрату й ворожнечі, тож, поставивши на перше місце старшого сина Палака, інших невтомно закликав до єдності й одностайності, адже лише за такої умови Скіфія може вціліти.

Як свідчить Плутарх, перед смертю Скілур, зібравши своїх синів, запропонував кожному з них переламати зв’язку стріл. Пучок той був товстим, жоден з синів, як не намагався його переламати (а вони, як і батько, відзначалися силою), але так і не зміг те зробити. Старий Скілур терпляче чекав, підбадьорюючи синів. Потім задоволений батько почав ламати кожну стрілу окремо. Хрускав їх доти, доки не зламав до останньої. «Бачили? – запитав синів. – Збагнули, мої скілуренки, в чому ваша сила? Діючи заодно, ви станете сильними, сильнішими, як є, і вас не здолає жоден ворог, а розділившись і ворогуючи між собою, ви станете слабкими, і вас поодинці переможуть вороги. А разом з вами і нашу Скіфію».

Для Скілура єдність і згуртованість скіфів була на першому плані. І батьків урок не пропав намарне. Як свідчить Страбон, сини Скілура об’єдналися навколо старшого брата і спадкоємця престолу Палака і разом продовжували політику батька по збереженню єдності держави та зміцненню сильної влади. Чвар і ворожнечі між ними історія не зафіксувала.

Також відомо, що одну із своїх дочок, царівну Сенамотіс, Скілур віддав за знатного боспорця Геракліда, і це допомагало скіфському цареві підтримувати дружні стосунки з Боспорським царством. Події скіфо-херсонеської війни (про неї розповідає Страбон та один з херсонеських написів) спершу складалися на користь Скілура. Близько 114 року н. е. скіфи під його керівництвом розпочали воєнні дії проти Херсонеса нападом на поселення його хори. Коли взяли хору, то оточили й сам Херсонес. Витримавши перші натиски, херсонесці звернулися за допомогою до боспорського царя Мітридата, і восени 113 року до н. е. на допомогу обложеним прибув його регіментар Діофант – це був досвідчений військовик і дипломат (він виховувався при дворі боспорських царів). За Страбоном, прибувши з великим військом до Херсонеса, Діофант «відважно здійснив з усім військом переправу на той бік (херсонеської бухти); коли ж скіфський цар Палак (стає ясно, що в цей час Скілура уже не було серед живих і військове щастя почало зраджувати скіфам) раптом напав на нього з усім полчищем, він, прийнявши битву, примусив скіфів, що вважалися непереможними (це за Скілура), до втечі і таким чином зробив так, що цар Мітридат Євпатор першим поставив над ними трофей».

Завершивши кампанію значною перемогою, Діофант виїхав до Боспорського царства і, «здійнявши там за короткий час багато великих діянь, повернувся до наших місць». Між покійним Скілуром і царем Боспору діяла угода про взаємну виручку, але тепер, після смерті Скілура, Діофанту вдалося налаштувати Боспорське царство проти скіфів, і це значно послабило їхні ряди. Повернувшись з Боспору, Діофант зібрав херсонеське ополчення («взявши з собою громадян квітучого віку»), кинувся проти скіфів з новою силою і невдовзі здобув їхні фортеці Хабеї та Неаполь, і, як пише Страбон, «вийшло те, що всі скіфи зробилися підвладні Мітрідату Євпатору».

Правда, це було деяким перебільшенням хвальковитого Діофанта, адже Палак та його військо він тоді не подолав і скіфи все ще мали значні сили, тож війна тривала з перемінним успіхом. Хоч і не була такою переможною для скіфів, як за старого царя, за Скілура.

Надійшов 112 рік до н. е. Війна Діофанта зі скіфами тривала – все з тим же перемінним успіхом, коли ні ті, ні ті не могли взяти гору, але завдавали один одному відчутних ударів. Першими тоді відновили воєнні дії скіфи – їм негадано прийшло на допомогу п’ятдесятитисячне військо роксоланів на чолі з царем Тасієм. Над Херсонесом нависла реальна загроза втратити незалежність. Була глибока осінь, і морем, що постійно штормило, до обложеного міста не могла надійти допомога. Херсонесці вже говорили, що пора здаватися на милість переможців. Але рішучий і відважний Діофант зважився на перехід неспокійним осіннім морем і раптово – його не чекали, скіфи Палака проявили безтурботність – з’явився в Криму, відбив у них Керкінітиду та Калос-Лімен і цим раптовим несподіваним ударом завдав як Палаку, так і його спільнику Тасію значної поразки: «…з піхоти ніхто не врятувався, а з вершників вислизнули лише поодинокі».

Вислизнув із смертельного кільця й Палак.

Правда, пізніше Діофанту все зіпсував скіф Савмак (ймовірний ватаг придвірного війська, що складалося із скіфських найманців). Він підняв повстання в Пантикапеї, і Діофанту довелося спішно брати ноги в руки й тікати. Везучий полководець зиму зачухував рани, завдані йому товариством Савмака, збирався з новими силами і по весні 110 року до н. е. знову вигулькнув у Криму й після запеклих боїв узяв Феодосію й Пантикапей. Тоді ж було схоплено й пораненого Савмака та відправлено його до Понту, а Боспорське царство було приєднане до держави Мітридата. Ослаблені поразкою, скіфи ніби затихли, хоча насправді почали готуватися до нових битв – територія хори на північний захід від Херсонесу все ще залишалася під їхнім впливом.

Почалася перша половина І ст. н. е. Скіфське об’єднання поступово набирало силу, відновлювалися його зв’язки з Боспорським царством, яке після розпаду держави Мітридата нарешті отримало самостійність – тоді тамтешньою царицею була Гіпепірія, прихильниця скіфів. Але в середині І ст. н. е., коли боспорським царем став Аспург, у скіфів почався конфлікт з боспорцями, і вони зазнали поразки. І знову розпочали війну з Херсонесом, давнім своїм суперником за вплив у тодішньому світі. Негадано