Читати книгу - "Сини змієногої богині"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Римляни й підірвали військову могутність скіфів. І що з того, що їхній заклятий ворог теж потрапив із вогню та в полум’я, що з того, як самим після Скілура та Палака перестало таланити. Та й Діофант ще двічі (зберігся декрет) ходив походом проти скіфів на їхні фортеці Хабеї та Неаполь. За другим походом військо спадкоємців Скілура та Палака було майже повністю розгромлене. Це був такий тяжкий удар, що його Мала Скіфія так і не зуміла пережити – почався її політичний і економічний занепад. Скориставшись із цього, грецькі міста перестали платити скіфам данину.
Почався остаточний занепад Малої Скіфії в Криму, що був викликаний як нападами зовні, так і внутрішніми незлагодами. Боспорські царі Савромат ІІ, потім Рескупорід II отримують ряд перемог над скіфами і підкоряють їх своїй владі. Тоді ж були зруйновані головні ворота Неаполя Скіфського – на знак перемоги боспорських царів, – ряд оборонних стін і мавзолей. Додалися і сарматські напади. Мешканці столиці захищалися як могли, навіть убили знатного сарматського владику. Археологи виявлять на площі біля воріт його поховання. Оскільки ж головного нападника поховано в місті, то ясно, що вороги таки захопили Неаполь і поховали свого поводиря на головній площі взятого міста на знак своєї перемоги – до його ніг поклали багатий набір прикрас для кінської збруї з бронзових бляшок, обтягнених листовим золотом. На площі поверженої столиці були поховані і його коні – судячи з усього, це був чи не верховний вождь сарматів.
Посилили свою військову присутність і римляни, вони захопили скіфське місто Усть-Альмінськ і розмістили в ньому вексиляцію (підрозділ) XI Клавдієвого легіону.
На довершення до всього ослабілі, майже розбиті скіфи опиняються ще й на шляху готської навали до Криму.
Боротися ще й з новими нападниками, сильнішими і за боспорців і за римські легіони, у роз’єднаних скіфів уже не було сил. Частина їхнього населення увійшла до складу готської держави, а непокірні були знищені. Ті ж, кому пощастило втриматися, загинули під навалою гунських полчищ в середині ІV ст., а вцілілі розбіглися по горах, шукаючи в таврів прихистку.
Тоді ж кримська Мала Скіфія перестала існувати, а самі скіфи зникли, як етнічна спільність.
О мій скіфе! Ти спіткнувся, скіфе! О мій скіфе! Ти спіткнувся, скіфе. Розкотився громом невагомим — Тільки й втіхи, що могили-віхи Понад тим відгомонілим гоном. Тільки стиха затріпоче стріха, І черкне по серцю спомин лезом — І косіють очі, мов у скіфа, В рот наб’ється вітер, в груди – безум. Ніч і день – доби дві дивні гілки — О двокінь, мов падозір небесний, Мчався ти з Дніпром навперегінки: Так бажалось обігнати безкрай. Та все швидше мчався – не повільніш, Просвистіли осторонь століття, І пірнув у тирсу скіфський фініш — Гей, уста натомлені, стуліться! Щоб крізь вас ні шепоту, ні крику, Щоб мовчанням праземля намокла, Щоб не розрубало тиші кригу Відчаєм, немов мечем Дамокла. Ні щілини шепоту й щемінню! Слухаймо крізь слізну скіфську мрію: «Якби мені коня, Щоб він не пив, не пасся І щоб не спав тоді, Коли їздець куня, Щоб швидше вітру мчався Крізь сивотирсні пасмаУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сини змієногої богині», після закриття браузера.