Читати книгу - "Танок драконів"

У першій грі Тиріон переміг. Другу виграв Плам, подвоївши ставку. Коли почали третю партію, карлик придивився до свого суперника. Смагле обличчя з короткою жорсткою борідкою, в якій майнула сивина, було помережане тисячами зморщок і кількома старими шрамами; Плам здавався дуже приязним, особливо усміхаючись. «Відданий слуга,— подумав Тиріон,— такий собі добрий дядечко, який любить посміятися, сипле приказками і дає нехитрі поради». Але насправді все це облуда. Пламові очі ніколи не всміхалися, а під обачністю ховалася захланність. «Він жадібний, однак обережний».

Перекупний меч грав майже так само погано, як і юнкайський пан, ходив обережно, несміливо. Відкривав партію щоразу по-різному — й водночас однаково: займав позицію помірковану, оборонну, пасивну. «Він не перемогти хоче,— збагнув Тиріон.— Для нього головне — не програти». У другій партії це спрацювало, коли коротун необережно пішов у наступ. Але вже не спрацювало ні у третій грі, ні в четвертій, ні у п’ятій — заключній.

Під кінець заключної партії, коли Пламова фортеця лежала в руїнах, дракон загинув, з фронту наступали слони, а в тил заходила важка кіннота, Плам, усміхнувшись, звів погляд і сказав:

— Знову виграє Йолло. Смерть за чотири ходи.

— За три,— постукав Тиріон по дракону.— Мені пощастило. Мабуть, вам варто перед наступною грою потріпати мене по голові, капітане. І трохи мого щастя перейде на ваші пальці.

«Все одно програєте, але, може, мені доведеться трохи попітніти». Широко посміхнувшись, він підвівся з-за столика, узяв свою карафу й повернувся до своїх обов’язків, залишивши Єзнака зо Каґаза значно багатшим, а Брунатного Бена Плама значно біднішим. Ще під час третьої гри Тиріонів неосяжний пан поринув у п’яну дрімоту, випустивши з пальців кубок і розливши вино на килим, але, прокинувшись, він, можливо, потішиться.

Коли головнокомандувач Юрхаз зо Юнзак пішов, спираючись на двох кремезних рабів, це стало знаком для інших гостей, що час прощатися. Щойно шатро спорожніло, з’явився Нянько й повідомив слугам, що вони можуть доїсти за гостями.

— Тільки швидко, бо перед сном ще маєте все тут прибрати.

Ноги боліли, спина аж горіла, а Тиріон, стоячи навколішках, намагався відчистити пляму, яку шляхетний Єзан залишив на своєму шляхетному килимі, й тут його руків’ям батога постукав по щоці наглядач.

— Йолло, ти добре попрацював. І ти, і твоя жінка.

— Вона мені не жінка.

— Ну, твоя хвойда. Підводьтеся, обоє.

Тиріон, хитаючись, підвівся; одна нога тремтіла. Стегна судомило — м’язи мов хтось у вузол зав’язав, аж Пенні довелося подати йому руку, щоб допомогти встати.

— Що ми зробили?

— Багато чого,— сказав наглядач.— Хіба Нянько вам не казав, що вас винагородять, якщо потішите свого батечка? Хоча шляхетний Єзан дуже не хоче розлучатися зі своїми маленькими коштовностями, Юрхаз зо Юнзак переконав його, що дуже егоїстично не показувати нікому таких кумедних блазнів. Радійте! На святі з нагоди укладення миру ви матимете честь виступити у Великому кублі Дазнака. Поглянути на вас прийдуть тисячі! Десятки тисяч! І там ми порегочемо, ох порегочемо!

Джеймі

Крукодерево — старовинний замок. Між древнього каміння густо проріс мох, помережавши мури, як вени мережать старечі ноги. Обабіч центральної брами височіли дві величезні башти, а менші захищали замок по всіх рогах муру. Все тут було квадратне. Круглі й півкруглі вежі краще витримують обстріл з катапульт, адже каміння переважно відскакує від вигнутих стін, але Крукодерево будувалося раніше, ніж зодчі до такого додумалися.

Замок розташувався на широкому родючому поділлі, яке і на картах, і в народі називалося Чорнолісою долиною. Це і була долина, понад усякий сумнів, однак ліс тут не ріс уже кілька тисяч років — ні чорний, ні брунатний, ні зелений. Так, колись він тут був, однак відтоді сокири давно все вичистили. Де колись росли високі дуби, зараз виросли хати, млини та тверджі. Земля була гола й багниста, тут і там у латочках підталого снігу.

Але всередині замкових мурів трохи лісу ще зосталося. Дім Блеквудів шанував давніх богів і молився їм, як молилися перші люди в далекі дні до появи у Вестеросі андалів. Деякі з дерев у їхньому богопралісі, подейкують, такі самі старі, як і квадратні вежі Крукодерева, особливо серце-дерево — велетенське віродерево, верхнє гілля якого видно за багато льє від замку: його кістляві пальці шкрябають небо.

Коли Джеймі Ланістер з почтом їхав пагористою місцевістю в долину, від господарств, садів і ланів навколо Крукодерева мало що залишилося: земля і попіл, а подекуди — почорнілі кістяки хат і млинів. У цьому запустінні проросли бур’яни, реп’яхи і кропива, але ніде не видно було зернових. Хай куди гляне, Джеймі бачив батькову руку: він приклався навіть до тих кісток, які лежали при дорозі. Переважно там були овечі кості, але серед них траплялися і кінські, і коров’ячі, а де-не-де і людський череп або безголовий скелет, між ребер якого проросла трава.

На відміну від Річкорину, навколо Крукодерева не стояло великого війська. Така собі маленька облога, останнє па у танці, що триває вже багато століть. Джонос Бракен привів під замок щонайбільше п’ятсот вояків. Джеймі не побачив ані рухомих башт, ані таранів, ані катапульт. Бракен не збирався ані пробивати брами Крукодерева, ані штурмувати його високі товсті мури. Він вирішив заморити ворога голодом, адже нема звідки чекати порятунку. Без сумніву, на початку облоги траплялися і вилазки, і сутички, туди-сюди літали стріли, але за півроку всі втомилися від цих дурниць. Гору взяли нудьга й рутина, вороги дисципліни.

«Давно пора покласти цьому край»,— подумав Джеймі Ланістер. Оскільки Річкорин нарешті в руках Ланістерів, на Тризубі вже нема чого робити й можна повертатися на Королівський Причал. «До короля»,— запевняв себе Джеймі, але якась часточка у ньому шепотіла: «До Серсі».

Доведеться поговорити з нею віч-на-віч. Якщо верховний септон, звісно, ще не стратить її до його повернення. «Негайно приїзди,— писала вона в листі, якого Джеймі наказав Пекові спалити в Річкорині.— Допоможи мені. Врятуй мене. Зараз ти мені потрібен як ніколи. Люблю тебе. Люблю тебе. Люблю тебе. Негайно приїзди». Він і справді їй був зараз потрібен, тут немає сумнівів. Що ж до решти... вона злягалася з Ланселем і з Озмундом Кетлблеком, а може, і зі Сновидою — від неї всього можна сподіватися... Навіть якщо Джеймі повернеться, навряд чи йому вдасться її врятувати. Вона винна в усіх злочинах, у яких її звинувачують, а в нього навіть правої