Читати книгу - "Досить Катрін"

дім, знайшов на дивані Голліс і простягнув їй телефон.

Після розмови з Голліс йому дозволили залишитись. Він знав, що матінка хотіла б, щоб він мав пригоди. Їй завжди хотілося, щоб він був нормальним хлопцем. Колін підозрював, що вона потай зраділа б, якби він прийшов додому о третій ранку п’яний, як чіп, бо це було б нормально. Нормальні хлопці повертаються додому пізно; нормальні хлопці жлуктять тепле пиво пляшками у темних алеях із друзями (у нормальних хлопців буває більше ніж один друг). Батько хотів, щоб Колін був вище за весь цей мотлох, та, ймовірно, навіть він починав сумніватися в тому, що Колін колись стане кимсь надзвичайним.

Колін зайшов до Гассана розповісти, як круто все вийшло з батьками і Голліс, але того не було в кімнаті. Він подався шукати друга по дому, позазирав на поверсі, тоді спустився вниз і виявив зачинені двері, з-за яких долинав голос Ліндсі. Він зупинився перед тонкими дверима і заслухався.

— Гаразд, але як він це робить? Він що, просто запам’ятовує все? — говорила Ліндсі.

— Ні, не так. Це просто, якби ти чи я сіли і читали б книжку про, я не знаю, президентів, і ми прочитали б, що Вільям Говард Тафт був найтовстішим президентом і якось він застряг у ванні,[50] і це клацнуло б у нашому мозку, як цікавинка, і ми б запам’ятали це, розумієш?

Ліндсі засміялась.

— Ми з тобою будемо читати книжку і знайдемо, може, три цікаві речі, які запам’ятаємо. А Колін вважає цікавим все. Він читає книжку про президентів і запам’ятовує більшу частину, тому що все прочитане ним клацає у нього в голові, як бісова цікавинка. Чесно, я бачив, як він робить це з телефонною книжкою: «О, тут двадцять чотири Тішлери. Дивовижно!»

Колін відчував суміш почуттів, так наче його водночас і піднесли, і применшили. Це правда, подумав він. Але не можна сказати, що речі видавалися йому дивовижними просто самі собою і він міг запам’ятати цілу телефонну книгу, бо це було захоплююче чтиво. Він захоплювався речами з певних причин. Взяти хоча б отих Тішлерів, це була правда про них (і Гассан запам’ятав це точно). «Тішлер» — німецькою столяр, і коли він тоді дивився телефонну книгу з Гассаном, то подумав: «Як дивно, що в Чикаго рівно двадцять чотири столяри по-німецьки, цілодобовий манікюрний салон на розі Оклі та Лоуренс називається „24/7 нігті“». А тоді йому стало цікаво, може, є ще точно 7 столярів іншою мовою в телефонній книжці Чикаго, і він виявив, що справді, там було рівно сім Столярчуків. Отож ці речі цікавили його не просто так, знічев’я, це були зв’язки, що виникали у його мізках, зв’язки, які він не міг припинити вишукувати.

— Але це не пояснює, чому в нього так добре виходить грати у «Скрабл», наприклад, — зауважила Ліндсі.

— Ну, це тому, що він нереально класно складає анаграми. Але він хоч за що візьметься, то гарує, мов божевільний. Взяти комп’ютерний набір. До дев’ятого класу, коли ми подружилися, він не вмів друкувати. Та вчителька англійської вимагала, щоб ми здавали роздруковані роботи, отож за два тижні Сінґлтон навчився набирати тексти на клаві. Причому не виконуючи свої англійські завдання, бо тоді б він друкував, як сам вважав, не досить добре. Ні, щодня після школи він сідав за комп і набирав п’єси Шекспіра. Всі. Буквально. Потім набрав «Ловця у житі», і ще, і ще, аж доки не почав строчити в десять пальців як із кулемета.

Колін відступив від дверей. Оце й усе, подумав він, що я робив у житті. Анаграми; розповіді про факти, узятих із книжок; запам’ятовування дев’яносто дев’яти знаків після коми вже відомого числа; закохування знову й знову в одне й те саме ім’я із семи букв: передрук, передрук і знову передрук. Єдиною надією на оригінальність була його Теорема.

Колін відчинив двері. Більшу частину кімнати займав більярдний стіл із рожевим сукном. Гассан із Ліндсі сиділи на протилежних кінцях зеленого шкіряного дивана і дивилися покер на пласкому екрані, підвішеному на стіні. Гассан обернувся до Коліна і сказав:

— Чуваче, тут видно навіть прищі на носі!

Колін сів між ними. Ліндсі з Гассаном теревенили про покер, про прищі, про HD і DVR, а Колін тим часом намагався вкласти свої минулі стосунки у графік. До кінця вечора дещо вдосконалена формула працювала для ще двох К: 9-ї та 14-ї. Щойно він устиг занотувати зміни, як вони вимкнули телевізор і почали грати в більярд. Та Колін не відривався від нотатника. Він любив це шкрябання олівця об папір, коли працював над чимось: це означало, що щось відбувалося.

Коли пробило північ, Колін відклав олівця. Він підняв очі й побачив, що Ліндсі стоїть на одній нозі, нахилившись над більярдним столом під дуже незручним кутом. Гассана не було видно.

— Агов, — гукнув Колін.

— О, ти вийшов зі сутінкової зони? — відгукнулась Ліндсі. — Як твоя Теорема?

— Нормально. Я ще не знаю, правда, чи вона працює. Де Гассан?

— Пішов спати. Я тобі пропонувала пограти, але ти, мабуть, не чув. Тоді я вирішила пограти трохи проти себе. Я виграю.

Колін підвівся і шморгнув носом.

— Здається, у мене алергія на цей будинок.

— Це може бути Принцеса, — сказала Ліндсі. — Взагалі, це її кімната. Тсс. Вона спить.

Колін слідом за Ліндсі обійшов більярдний стіл і присів. Велика маса під столом, яку він досі вважав скрученим кошлатим килимом, ритмічно здіймалась і опускалась, дихаючи.

— Вона завжди спить.

— У мене алергія на тварин, — оголосив Колін.

Ліндсі усміхнулась.

— Ну, знаєш, Принцеса тут перша поселилась.

Вони знову всілися на диван, дівчина підібгала під себе ноги і тепер здавалась вищою за Коліна.

— То що, Гассан говорив мені, що ти дока в анаграмах, — почала Ліндсі.

— Угу, — відповів Колін. — Дока в анаграмах — нагода, кава, храм.

Ліндсі поклала свою руку (з нігтями відучора кольору електрик) на Колінову руку. Той напружився від несподіванки і поглянув на дівчину. Вона забрала руку і знову поклала собі на коліна.

— Отже, — вела вона далі, — ти геніально складаєш слова з інших слів, але нездатний складати слова з повітря.

І — так, це знову була правда. Переписування замість оригінального написання. Обдарований, але не геній. Було так тихо, що він чув дихання Принцеси. Знову засаднила порожнеча всередині.

— Я просто хочу зробити щось таке, що важить. Або бути кимось, хто важить. Я просто хочу щось значити.

Ліндсі не відповіла одразу, вона схилилась у бік