Читати книгу - "Археологiя. Дитяча енциклопедія"

class="v">Задумало серце богів великий потоп улаштувати…

У Сміта очі розгорілися… Але саме тоді, коли він збагнув, що стоїть на порозі важливого відкриття, у тексті рассамових табличок усе частіше почали траплятися пропуски. Як з’ясувалося, в руках у Сміта була лише частина тексту великого епосу, а найбільш важлива, остання частина, що містить розповідь Утнапіштіма, була подана тільки в уривках.

Ім’я Гільгамеша згадується у шумерському «Списку царів», який був записаний близько 2010 року до н. е. і знайдений під руїнами міста Уру. Гільгамеш правив 126 років.

Однак те, що Сміт зумів до цього часу вичитати з глиняних книг, не давало йому спокою; він не міг мовчати. Набожну Англію охопило занепокоєння. На допомогу Джорджу Сміту прийшла одна популярна газета. Лондонський «Дейлі телеграф» оголосив, що він дасть тисячу гіней тому, хто вирушить до Куюнджика, щоб відшукати відсутні фрагменти сказання про Гільгамеша.

Пропозиція була авантюрною, але асистент Британського музею Джордж Сміт пристав на неї. Щоб реалізувати свій план, йому треба було здійснити поїздку до Месопотамії, що знаходилася за кілька тисяч кілометрів від Лондона, і там, у багатошаровій товщі гігантського пагорба, ледь потривоженого попередніми розкопками, відшукати кілька глиняних табличок, причому саме тих, що йому бракувало!

Отже, Джордж Сміт пристав на пропозицію газети…

І знову сталося неймовірне: йому справді пощастило знайти відсутні фрагменти сказання про Гільгамеша.

Гільгамеш

Він привіз додому 384 таблички, зокрема, і відсутню частину історії Утнапіштіма, що так схвилювала його при першому читанні. Це була історія потопу – не звичайної повені, згадку про яку можна знайти в ранній міфології майже всіх народів, а того потопу, про який згодом було розказано в Біблії, бо Утнапіштім був не хто інший, як Ной – з тексту поеми це було цілком очевидно. Друг людей бог Еа уві сні відкрив опікуваному ним Утнапіштіму задум богів покарати людський рід, і Утнапіштім побудував корабель….

Розшифровка клинопису

Перші відомості про існування клинописних текстів належать до XVІІ століття. Копії цих написів надіслав до Європи італійський мандрівник П’єтро делла Валле. У 1693 році Ештон надрукував у «Philosophical Transhctions» два рядки, які скопіював агент Ост-Індської компанії Флауер у Персії. Відомості про цю країну надходили від експедиції німецьких вчених у 1760–1767 роках. Упродовж року померли майже всі її учасники, крім Карстена Нібура. Він продовжив свою роботу і, повернувшись до своєї країни, написав книгу «Опис Аравії та інших країн, що прилягають до неї» – саме її під час єгипетської експедиції возив з собою Наполеон.

Фрагменти клинопису, що потрапляли до Європи, були часто погано скопійовані, навіть відомий орієнталіст Гайд стверджував, що це не письмена, а візерунки на камені, і більшість їх походила не з Ассирії, а з іншого місця. На думку Нібура, на північному сході від Ширазу знаходилися руїни прадавнього Персеполя.

Вони належали до більш пізньої цивілізації, ніж та, яку знайшов Ботта, – це були рештки гігантського палацу Дарія та Ксеркса, який був зруйнований Александром Великим під час одного бенкету, «коли він, – як говорить Діодор, – вже не володів собою». Інший грецький автор, Клітарх, додає до цього, що під час бенкету афінська танцівниця Таїс у шаленстві танцю схопила з вівтаря смолоскип і кинула його між дерев’яних колон палацу, а Александр, котрий був п’яний, та його свита зробили те саме. Швидше за все, у цій розповіді переплелися правда й вигадка, але невдовзі в європейських музеях з’явилася чимала кількість персепольських рельєфів. Саме персепольські тексти, вік яких налічував 2500 років, стали ключем до багатьох таємниць, що походили з долини Тигру та Євфрату.

Руїни Персеполя

Дешифровки цих написів стали досягненням генія Георга Фрідріха Гротефенда.

Він народився 9 червня 1775 року в німецькому місті Мюнхені, вивчав філософію у Геттінгені, працював вчителем, а потім і директором гімназії та ліцею у Франкфурті-на-Майні та Ганновері.

У віці двадцяти семи років йому чогось заманулося побитися об заклад, що він знайде ключ до дешифровки клинописних текстів. Найкращі вчені того часу вважали, що це неможливо, але 1802 року Гротефенд доповів Академії наук у Геттінгені про перші результати своїх досліджень.

Завдання, що стояло перед Гротефендом, було набагато складнішим, ніж те, яке вирішив двадцятьма роками пізніше Шампольйон. Гротефенд не мав напису відомою мовою, він навіть не був впевнений, що ці знаки є писемністю, а не орнаментом. Гротефенд зробив кілька геніальних припущень: по-перше, ці знаки все ж таки писемність, причому давньоперська; по-друге, їх треба читати зліва направо; по-третє, найчастіше в тих написах, що намагався прочитати Гротефенд, зустрічаються імена двох царів – Дарія та Ксеркса, царів із династії Ахеменідів.

Неймовірний експеримент

Початок дешифровки було покладено.

Минуло понад тридцять років, перш ніж були зроблені подальші рішучі відкриття в дешифровці клинопису. Основну роботу після Гротефенда виконав англієць Генрі Кресвік Роулінсон (1810–1895 рр.). У 1826 році він став на службу до Ост-Індської компанії. Під час поїздки до Індії молодий Роулінсон познайомився на кораблі з відомим орієнталістом, губернатором Бомбея Джоном Малькольмом, який дуже цікавився історією давньої Персії. Нові друзі могли спілкуватися упродовж годин. Це спілкування визначило долю Роулінсона.

За своє життя він зробив чудову кар’єру: дипломатичну (він був послом у Тегерані), військову, політичну (кілька років був членом британського парламенту). Але найважливіше те, що він продовжив справу Гротефенда і почав дешифровку ассиро-вавилонського клинопису. У 1835 році він самостійно вдруге прочитав персидський клинопис, а 1846 року надав Лондонському Королівському Азіатському Товариству повний переклад знаменитого Бехістунського напису, який був зроблений 516 року до. н. е. за наказом перського царя Дарія Великого для того, щоб увічнити свої перемоги.

Зображення Дарія Ів палаці скарбів у Персеполі

Зображення царя та його полонених ворогів знаходилося на прямовисній скелі на висоті 50 м, тобто скеля була майже недосяжною. З обох боків рельєфу було вирізьблено 14 колонок тексту трьома мовами – давньоперською, еламською та вавилонською. Копіювання напису було дуже небезпечне і забрало багато