Читати книгу - "Йов. Фальшива вага"

152
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 76
Перейти на сторінку:
пустелю, якою сорок літ ходили його пращури. Але принаймні пішки, сказав він собі. Шалений поспіх, із яким вони тепер мчали, хоч і породжував вітер, але то був гарячий вітер, вогненний подих геєнни. Замість холодити, він розпікав. Та й вітер цей не був вітром. Він складався з галасу і крику, то був подув галасу. Він складався з пронизливого теленькання сотень невидних дзвінків, із загрозливого, металевого деренчання трамваїв, із трубних закликів безлічі сурем, із благального вереску шин на закрутах стрітів, із Макового галайкання, що крізь надпотужний голосник тлумачив своїм пасажирам Америку, з мурмотіння людей навкруг, із лункого реготу якогось незнайомого супутника за спиною в Менделя, з безперестанної балаканини, яку Сем жбурляв батькові в обличчя, балаканини, якої Мендель не розумів, але на яку весь час кивав, із боязким і водночас привітним усміхом на устах, як болючою залізною прищіпкою.

Навіть якби він і мав відвагу бути поважним, як личило в цій ситуації, він не зміг би позбутися того усміху. В нього не було сили змінити міну. М'язи обличчя заніміли. Ліпше би він заплакав, як мала дитина. Він нюхав запах гострої смоли з розплавленого асфальту, сухої і гострої пилюки в повітрі, паркий і тлустий сморід каналізації і сирних крамниць, в'їдливий запах цибулі, солодкавий бензинових випарів із авт, гнилуватий болотний дух рибних рядів, конвалії і карбол зі щік свого сина. Всі ці запахи мішалися в гарячому чаду, що валив йому назустріч, із галасом, який наповнював його вуха і заповзявся розвалити йому череп. Скоро він уже не знав, що чути, що бачити, що нюхати. Він усе ще всміхався і кивав. Америка напосідалася на нього, Америка розбивала його, Америка шматувала його. За кілька хвилин він зомлів.

Опритомнів він у якомусь ланч-румі, куди його поспіхом занесли, щоби повернути до тями. В круглому, оточеному віночком із сотні маленьких жарівочок дзеркалі він побачив свою білу бороду і кощавий ніс і першої миті подумав, що ці борода й ніс належать комусь іншому. Щойно за рідними, які оточили його, він упізнав самого себе. Трішечки засоромився. Із деяким зусиллям розтулив уста і попросив у сина вибачення. Мак схопив його руку, потряс її, мовби вітаючи Менделя Зинґера із вдалою витівкою чи виграним закладом. На уста старого знову наклалася залізна защіпка посмішки, і якась невідома сила знов урухомила його голову, і це виглядало, ніби Мендель киває. Він побачив Міріям. У неї було розкуйовджене чорне волосся під жовтою шаллю, трохи кіптяви на зблідлих щоках і довга соломинка між зубами. Дебора широко, німо, з набряклими ніздрями, грудьми, що то здіймалися, то опадали, сиділа на круглому дзиґлику без опертя. Виглядало на те, що незабаром вона впаде.

Що мене обходять ці люди? — думав Мендель. Що мене обходить уся ця Америка? Мій син, моя жінка, моя донька, цей Мак? Чи я ще Мендель Зинґер? Чи це ще моя родина? Чи я ще Мендель Зинґер? Де мій син Менухим? Йому здавалося, що його виштовхнули з нього самого, відтепер він мусить жити відділеним від себе. Йому здавалося, що себе самого він залишив у Цухнові, коло Менухима. І заки його уста всміхалися, і заки головою його трясло, серце почало поступово крижаніти, воно бемкало, наче металеве било об холодне скло. Вже він був самотній, Мендель Зинґер: уже в Америці…

Частина друга

X

Кілька сотень років тому якийсь предок Менделя Зинґера, ймовірно з Еспанії, перебрався на Волинь. У нього була щасливіша, звичайніша доля, в кожному разі, вона менше привертала увагу, ніж доля його нащадка, а відтак ми не знаємо, чи багато, чи мало років йому знадобилося, щоби відчути себе рідним у чужому краю. Натомість про Менделя Зинґера нам відомо, що вже за декілька місяців він був ув Америці, як удома.

Так-так, він почувався мало не як у себе вдома в Америці! Він уже знав, що old chap по-американському означає «батько», а old fool — «мати», чи навпаки. Він знав кількох підприємців з Bowery, знав Essex Street, на якій мешкав, і Houston Street, де була велика крамниця його сина, його сина Сема. Він знав, що Сем уже American boy, що треба казати good bye, how do you do і please, коли ти вихований чоловік, що купець із Grand Street може розраховувати на повагу до себе, а іноді навіть мешкати на River, на тій River, якої так жадав Шемар'я. Йому сказали, що Америка — це God's own coutry, власний край Господа, як колись Палестина, а Нью-Йорк — справжнє the wonder city, диво-місто, як колись Єрусалим. Молитву натомість називали Service, благочинність так само. Семового наймолодшого сина, що з'явився на світ за неповний тиждень після дідового приїзду, звали не інакше, як Мак Лінкольн, і за кілька років — уф, але ж летить час в Америці! — він стане вже College boy. Му dear boy кличе його сьогодні невістка. Її усе ще звати Веґа, дивно, чому. Вона білява і лагідна, у неї сині очі, що виявляють Менделеві Зинґеру більше доброти, ніж розуму. Та й хай собі буде на здоров'я дурна! Навіщо жінкам розум, хай їй Бог помагає, амінь! Між дванадцятою і другою слід споживати lunch, а між шостою і восьмою — dinner. Цих годин Мендель не дотримується. Він їсть о третій пополудні й о десятій вечора, як удома, хоча вдома насправді день, коли він засідає до вечері, чи то ранній ранок, хто там його розбере. All right означає «Згода», замість «так!» тут кажуть yes! Бажаючи комусь чогось доброго, зичать не щастя-здоров'я, а prosperity. В найближчому майбутньому Сем уже збирається винайняти інше помешкання, на River, помешкання з parlour. Грамофон у нього вже є, Міріям іноді позичає його в свекрухи і несе на відданих руках вулицями, як хворе дитя. Той грамофон уміє грати багато вальсів, але також і Коль-Нідре. Сем миється двічі на день; вбрання, яке часом одягає на вечір, він називає dress. Дебора вже десять разів була в кіні й тричі в театрі. В неї шовкова темно-сіра сукня. Сем подарував. На шиї товстий золотий ланцюжок, вона нагадує одну з тих розпусниць, про яких іноді розповідають священні письмена. Міріям працює продавчинею в Семовій крамниці. Вона приходить додому після півночі й іде о сьомій ранку. Вона каже: Доброго вечора, батьку! Доброго ранку, батьку! І більш нічого. То тут, то там із розмов, що пролітають йому повз вуха, як ріка пропливає старому чоловікові під

1 ... 22 23 24 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Йов. Фальшива вага», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Йов. Фальшива вага"