Читати книгу - "Потапов, до дошки!"

— Ах ти, злодюго! — крикнув Женька.

Здогадавшись, що звертаються до нього, і не бажаючи вступати в конфлікт, кіт схопив рибу й відбіг подалі.

— Ну, зараз я тобі покажу! — пригрозив Женька. — Граф, узяти його!

Граф ліниво подивився на кота, потім на Женьку, ніби запитуючи: «А навіщо він мені потрібний?» — і, відійшовши до стовпа, підняв лапу.

— Граф, фас! Ще собака називається! — намагався докричатися Женька до собачої гордості, але безрезультатно. Тоді Женька скомандував: — Льонько, оточуй його!

Льонько потупцював оточувати кота. Граф, видно, подумав, що це гра, і також кинувся до кота. Кіт вигнув спину, голосно засичав і, кинувши рибу, стрілою метнувся на дерево.

Женька підняв обгризений риб'ячий хвіст. Експеримент був під загрозою зриву, але раптом Женька засяяв:

— Слухай, нам навіть пощастило, що кіт рибу з'їв. На ньому й перевіримо, буде він світитися чи ні. Давай його піймаємо й у підвал віднесемо. Там у темряві відразу буде видно.

— Як же ми відразу не додумалися! Даремно тільки ковбасу перевели, — пробурчав Льонько.

Однак піймати кота виявилося не так просто. Кіт сидів на дереві, усім своїм виглядом показуючи, що поспішати йому нікуди й злазити він не збирається.

— Зараз я його шугну, — сказав Женька й поліз на дерево.

Маючи недобрі підозри, кіт здибив шерсть і з сердитим підвиванням відповз подалі, а коли шлях до відступу було відрізано, пронизливо закричав, зістрибнув з дерева й кинувся у підвал. Женька й Льонько поспішили за ним. У підвалі була непроглядна темрява. Кіт не світився.

— Нічого, так навіть краще, — не сумував Женька. — Однаково Граф рибу не їсть. Ми б із ним ще намучилися. І взагалі, якби це було так просто, кожний отут ходив би світився, коли йому в голову стукне. Фосфор краще випарювати.

Спосіб, запропонований Женькою, був до геніальності простий. На кухні в Льонька Женька поклав на сковорідку кілька рибинок, закрив їх кришкою й поставив на слабкий вогонь.

— Тепер тільки встигай фосфор із кришки зішкрібати, — з виглядом знавця сказав він.

— А риба не засмажиться? — запитав Льоха.

— Багато ти знаєш. Смажать з олією, а без олії вона буде випарюватися.

Спочатку риба поводилася цілком пристойно. Вона шкварчала на сковорідці, а Женька щохвилини заглядав під кришку й казав:

— Води багато. Як тільки википить — почне випарюватися.

Чекати без діла було нудно. Добувачі фосфору перейшли у вітальню, увімкнули телевізор і почали клацати перемикачем у пошуках чогось цікавого. По одному каналу йшов крутий бойовик. Судячи з усього, справа наближалася до розв'язки. Головний герой мочив усіх направо і наліво. Забувши про все, хлопці припали до екрана.

Раптом Льоха принюхався:

— По-моєму, горить.

Женька й Льонько кинулися на кухню. Усе було огорнуто їдким чадом. Експеримент довелося припинити. Переборюючи напади кашлю, Женька поспішив вимкнути газ, а Льонька відчинив вікно. Рушниками вони вигнали гар з кухні, і тільки коли дим розсіявся, Женька згадав про фосфор. Він відкрив сковорідку, на якій сумно лежали чорні вуглинки. Кришка була вкрита товстим шаром кіптяви. Помовчавши хвилину, Женька скорботно мовив:

— Нічого, навіть у великих учених бували невдачі. Завтра що-небудь придумаємо.

Але назавтра вони нічого не придумали, тому що ввечері сусіди наскаржилися Льоньковій мамі, що з вікна їхньої квартири валував дим, а потім мама виявила відсутність великої сковороди, а трохи пізніше — зникнення ковбаси й пастили.

Три дні Льонько сидів удома. Зранку він виконував вправи з російської, а ввечері над ним знущалася Світлана Вікторівна. Тільки на четвертий день його випустили погуляти. Не встиг Льонько вийти у двір, як зіштовхнувся з Женькою. Той весь сяяв. На обличчі його великими друкованими літерами читалася ідея.

— Привіт, старий! А я саме до тебе біжу. Я тут таке придумав! — вигукнув він.

— Ні, я більше фосфор добувати не буду, — навідріз відмовився Льонько.

— Який ще фосфор? — не зрозумів Женька.

— Ну, для баскервіля. Математичку цим не проймеш. Вона з ремонтом затіялася й на літо нізащо не виїде.

— А нам і не треба, щоб вона їхала! — безтурботно сказав Женька. — У мене ідея не те що твій баскервіль. Просто супер! Поки ти там спочивав, я таку книгу прочитав!

При згадці про книгу Льонькові стало незатишно, а Женька вже давав йому сірий томик, що міг урятувати його від домашніх завдань на літо. На обкладинці було написано: Жуль Верн «На повітряній кулі навколо світу».