Читати книгу - "Потапов, до дошки!"

Сьогодні гра не клеїлася. І все через Льонька.

— Цур, я — головний спецназівець із «Альфи»! — як завжди вигукнув Женька.

Але Льонько замість узвичаєного: «Цур, я бандит», — неочікувано заявив:

— Чого це весь час ти з «Альфи»? Сьогодні, цур, я буду спецназівець.

— Тобі бандитом бути більше підходить, — сказав Женька.

— Чому це? — обурився Льонько.

— Тому що ти бритоголовий.

— А спецназівці що, патлаті? Раз так, то я взагалі грати не буду, — надувся Льонько.

Якийсь час вони сиділи мовчки, а потім Женька пішов на поступки:

— Добре, давай, щоб усе було по-чесному, один одному завдання задавати. Хто виконає, той і буде спецназівцем. Зможеш десять разів підтягтися?

Льонько підійшов до поперечини, поплював на руки, підстрибнув і почав підтягуватися. Сім разів він здолав з легкістю. Далі справа просувалася тяжче. Однак Льонько зміг підтягтися увосьме. Дев'ятий раз дався йому через силу, а на десятий — руки в нього ослабли, і Льонько зістрибнув на землю.

— Теж мені з «Альфи», — посміхнувся Женька.

— А ти сам спробуй, — огризнувся Льонько.

Женька з тугою подивився на турнік. Він і один раз підтягувався через силу, тому вирішив, що краще пропустити це зауваження повз вуха.

— Чого це я буду свою команду виконувати? — сказав він. — Якщо хочеш спецназівцем бути, придумай завдання, а то я ж за нього ще й думати повинен.

Льонько став міркувати, що б таке скомандувати, але тут Женька випалив:

— А давай я на одній ніжці прострибаю до паркану й назад, — і, не чекаючи на Льонькову згоду, хоробро пострибав.

— Ні, так нечесно. До паркану кожний дострибати може, — схаменувся Льонько.

— Ну, тобі не вгодиш, — хмикнув Женька.

І раптом запитав: — Слухай, Льонько, а ти прийомчики знаєш?

— Які прийомчики?

— Карате, наприклад, як у фільмах.

— Ні, не знаю, — чесно зізнався Льонько.

— Як же ти тоді спецназівцем збираєшся бути, якщо прийомів не знаєш? Тебе ж будь-який лох завалить. — Женька заліз на ослін і подивився на Льонька згори.

— Можна подумати, ти знаєш, — сказав Льонько.

— Поб'ємося об заклад, що знаю! Дивися!

Женька зістрибнув з ослона й, войовничо вигукнувши, почав вимахувати руками й ногами, час від часу скрикуючи, роблячи випад ногою вбік і збиваючи невидимого супротивника. У нього добре виходило. Льонько із заздрістю дивився на друга.

— Бачив? — запитав Женька. — Без прийомів ти нікуди. Без прийомів тебе кожний побити може. Але ти не впадай у відчай. Хочеш, я тебе навчу?

— Хочу! — зрадів Льонько, і навчання почалося.

— Дивися, як треба! — сказав Женька й почав гримасувати.

— А пики кривити навіщо? — запитав Льонько.

— Сам ти пика. Це психологічна атака, зрозуміло? Спочатку головне — нагнати на супротивника страху. Для цього є спеціальні страхітливі крики. Ось так: й-а-а!!! — закричав Женька. — А тепер ти.

— Й-а-а!!! — загорланив Льонько.

— Голосніше! Й-а-а!!! — волав Женька.

— Й-а-а!!! — на все горло підвивав йому Льонько.

Льонькові таке навчання дуже подобалося. І, як видно, не одному йому, тому що вони стали прикладом для наслідування. З вікна першого поверху висунулася бабця й також закричала:

— Щоб вас, окаянних! Ні вдень, ні вночі від вас спокою немає. То хоч у школі півдня сидять, а влітку так цілісінький день гамір стоїть. Ану, марш звідси. Ти ба що задумали, прямо під вікнами репетують.

Коли їх прогнали ще з двох місць, Льонько запитав:

— А може, можна без лементу?

— Ти що, це ж найголовніше! Класно в нас виходить! Бачив, як усі засмикалися?

Так чи інакше, але тренуватися біля будинку їм не давали, і хлопці вирішили піти на пустир, що дивом зберігся серед висотних будинків.

Це було найбільш підхоже місце для страхітливих вигуків. «Каратисти» репетували й брикалися