Читати книгу - "Не повертайся спиною до звіра"

знаєш, що Павло Бортник помер. Ще в січні. Від серцевого нападу.

Женя помітив, що ця тема їй неприємна, й примовк, не знаючи, як ставитися до Настиних новин, що сказати, як відволікти від думок, що опанували дівчину через нього.

Автобус тим часом наближався до Первомайська. Пасажири заворушилися, визираючи у вікна. Поля обабіч шляху зарожевіли від маків. Шовковиста, наче облита ясно-зеленою фарбою травичка весело облямовувала розпарену до чорноти трасу. Низенькі, міцні абрикосові деревця стояли вкриті рясним цвітом. Обличчях Євгена і Насті засвітилися радістю. Вони не відчували спеки, адже обоє з дитинства звикли до подиху сухого таврійського степу. Була вже п’ята година по обіді, сонце ще не хилилося на вечірній круг.

Коли під’їхали до міста, автобус, не знижуючи швидкості, рвонув якимсь мостом через Південний Буг і згодом вивернув на трасу. Хлопець випростався на сидінні, напружено вдивляючись у знайомі місця. Звідси все для нього починалося…

Але Настя не дозволила Євгенові поринути в себе. Її мозок потребував постійного завантаження, не все ще, мабуть, висловила, не все випитала. Та й не могла б мовчати цілі півтори години, що залишалися до прибуття. Дівчина мобілізувалася: заколола на потилиці ледь зволожене волосся, підфарбувала губи.

— Хочеш, скажу, що буде з урядом? — загадково промовила вона, повертаючись від люстерка.

— Що? — збайдужіло відгукнувся Женя, насилу змушуючи себе відірвати погляд від шибки.

Дівчина застигла на місці, ніби вперше побачила, який у нього глибокий погляд. Хлопець немовби побував за ці лічені хвилини десь далеко-далеко, в якомусь вирі. Настя раптом помітила, що Женя чимось нагадує популярного в сімдесяті роки американського співака Діна Ріда. Грамплатівка з його піснями в яскравому конверті зберігалася десь у родинній скрині Невінчаних. «Той, якщо зважати на пісні, мав неабиякий темперамент… — лукаво подумала Настя. — Цікаво, а цей?».

— Я казала, що новий прем’єр орієнтуватиметься на Москву, — продовжила вона тему, про яку Євген уже і думати забув.

— Овва, яке цінне відкриття, — зневажливо протягнув він. — Певна річ, уряд очолила людина, яка головує у найбільшій підприємницькій спілці, збереженій з радянських часів. У ній осів «червоний» директорат, який міцно тримає віжки незліченних збиткових акціонерних товариствах. Ці люди добре усвідомлюють, що їхнє щастя — не на Заході, а на Сході. У Європі не сприймають багатьох схем і схемок, на яких побудовано українсько-російські підприємницькі зв’язки. А Москву влаштовує такий прем’єр. Невипадково ж було відразу усунуто з посади «націоналістично налаштованого» міністра закордонних справ, а з Білокам’яної тоді ж надіслали нового посла, який собаку з’їв у газових питаннях.

Настя не встигала за думкою Євгена і, здавалося, не все розуміла. Тепер вони ніби помінялися ролями. В офісній круговерті Настя втратила гостроту оцінок, і Євген уже не бачив у дівчині гідного партнера. Йому було нецікаво продовжувати розмову. Але він все одно говорив, і при цьому Невінчана ставала дедалі привабливішою в його очах, тому що вміла слухати і навіть ставити не зовсім дурні запитання. Принаймні інтуїція в неї була.

— Гаразд, тоді поясни мені таке. Пасічник, отримавши вотум недовіри, заявив, що цим своїм рішенням парламент висловив свою незгоду з існуванням легальної економіки. Якщо так, то найближчим часом ця система призведе до загострення суперечностей між олігархічною верхівкою і народом. Тобто не виключено, що станеться соціальний вибух?

– І де ти нахапалася таких слів? — гмикнув Женя.

Йому більше не хотілося розмовляти про політику.

Настя усміхнулася.

— Читала колись Маркса. А ще не так давно друкувала проект детінізації української економіки — його ж підготували у нашій фракції.

Розмова потроху зійшла нанівець. Обоє думали про те саме — а про що ж іще думати двом молодим людям, які сидять поряд, розморені задухою в багатогодинній мандрівці спекотними шляхами? Про якесь напівтемне кафе з кондиціонером, де можна сидіти одне навпроти одного попивати з високого келиха щось прохолодне, теревенити про всілякі молодіжні дурниці чи просто дивитися одне одному в обличчя. Просто дивитися. Як зараз. Настя відвернулася від вікна, знаючи, що Женин погляд залишається з нею.

ІІІ

Миколаївський готель, в якому їх оселили, виявився більш ніж скромним. Кімнати тхнули пусткою. Вицвілі рушники, побіжне прибирання виказували в цьому закладі його відомче походження. Він, й справді, належав Південноукраїнській АЕС. Зате поруч був міський басейн, побудований на кошти енергетиків. Євген запросив дівчину до себе в номер. Доволі чіпка і наповзятлива, Невінчана наполягла, щоб після вечері пішли разом купатися. Розсталися лише на хвильку, щоб перевдягнутися. Чубенко не вмів триматися на воді, а от Настя виявилася вправною, статурною плавчихою. З-під її відвертого купальника виглядали тугі сідниці, а над ними трохи вище були дві ледь помітні ямочки.

Пізнього вечора Настя знову сиділа у Чубенковому номері — мов кицька в кубельці, вмостилась у старому кріслі перед телевізором. Хлопець влаштувався навпроти, на дивані, неуважно гортаючи журнал, назви якого навіть не прочитав.

Євгенові страшенно хотілося спитати Настю про її стосунки з Артемом, хоча не мав на те права.

— А ти щось читаєш, Настю? — нарешті спитав він, щоб відволікти її погляд від екрана.

— Звісно, — ліниво озвалась дівчина.

— Ну і що конкретно?

— Тобі як — списком чи в цитатах?

— Та як завгодно!

Настя зітхнула, заплющила очі, жартівливо зосереджуючись.

— «Культура перестає бути певною резервацією, вона починає існувати всюди…»

— Це звідки ж?

— Знаєш, якось не вистачає сили запам’ятовувати… — Настя стиснула смішок. — Здається, з журналу «Сучасність». А ось іще: «Образотворче мистецтво стає центром найрізноманітнішої «культурної анімації», місцем взаємодії, співставленням різних візуальних мов і медіа…» От це — хоч убий — не скажу, звідки!

Настя відверто розреготалася.

— Цікаво… Ти напам’ять знаєш цитати і не можеш пригадати джерела?

Женя бачив, що з нього знущаються, але ж про щось треба було неодмінно говорити, бо інакше