Читати книгу - "Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику"

The New York Times у лютому 2000 року Трамп пояснив, що відмовився від претензій на президентство, бо більше не вважає Партію реформ придатним для цього інструментом. Однак він висловив жаль, що не має змоги взяти участь «у перегонах проти Буша та Ґора, двох політиків з істеблішменту». Він написав: «Я був переконаний: мої аргументи щодо того, що наші головні торгові партнери обкрадають Америку і що час займати жорсткішу позицію в торговельних переговорах, матимуть резонанс під час боротьби проти двох суперників із Ліги плюща»[189]. (Трамп не згадав, що й сам є випускником університету з Ліги плюща).

2016 року він назвав себе захисником «мовчазної більшості» (термін запозичений у Ніксона), який виступає проти «груп із особливими інтересами» та «істеблішменту» з обох партій. «Мовчазна більшість повернулася, і вона не мовчить. Вона агресивна», — заявив Трамп у Далласі. На мітингах під час кампанії роздавали плакати з написом «Мовчазна більшість — пліч-о-пліч із Трампом». У січні, просто перед кокусом в Айові, Трамп випустив рекламу під заголовком «Істеблішмент». Сидячи за столом, він говорив: «Істеблішмент, медіа, групи з особливими інтересами, лобісти, фінансові донори — усі вони проти мене. Я фінансую свою кампанію сам. Я нічого нікому не винен. Я маю зобов’язання тільки перед американським народом — виконувати роботу відмінно. Вони справді намагаються зупинити мене»[190].

Деякі вимоги Трампа відображали його власний особливий бренд — уміння продавати. У книжці «Мистецтво укладати угоди» (The Art of the Deal) Трамп пояснював, що «невелике перебільшення» допомагає продати продукт. І в цьому сенсі пропозиції оголосити поза законом усіх мусульман, накласти 45-відсоткове мито на китайський імпорт, змусити Мексику платити за стіну, можливо, були спланованими витівками для привернення уваги, які не варто сприймати серйозно. Однак вони також типові для популістського підходу. Це був трампівський еквівалент вимоги вільного обігу срібла чи запропонованого Лонгом конфіскаційного податку на багатих — про такі речі неможливо вести переговори, навіть якщо за справу візьмуться видатні дипломати чи знавці ведення бізнес-переговорів, але саме з цієї причини вони загострюють розбіжності між тим, чого хоче «мовчазна більшість», і тим, із чим готовий змиритися «істеблішмент». Прихильники Трампа не завжди вірили[191], що він зможе змусити Мексику заплатити за стіну чи депортувати всіх іммігрантів, які в’їхали до країни нелегально. Вони вбачали в його вимогах демаркаційну лінію між тим, чого «ми» хочемо, і тим, на що «вони» (Конгрес, президент Мексики) погодяться.

Деякі вимоги Трампа щодо торгівлі та перенесення виробництва за кордон та його тиради проти лобістів, великих фінансових донорів і груп із особливими інтересами нагадували Перо, але Трамп поводився зовсім інакше. Манера Перо була професорською, у найгіршому разі поблажливою. Його широко й несправедливо критикували за звертання «Ви, народ», вжите стосовно членів Національної асоціації сприяння прогресові кольорового населення[192]. Але він не злостився на адресу тих, хто з ним не погоджувався, і не робив офірного цапа із зовнішніх груп. Трамп у нападках на противників активно переходив на особистості, вдавався до расистських характеристик щодо національностей та релігій і демонстрував принизливе ставлення до жінок. (Коли Гілларі Клінтон оголосила про висунення своєї кандидатури, Трамп написав у Твіттері: «Якщо Гілларі не може задовольнити чоловіка, що змушує її вважати, що вона задовольнить Америку?»)

Хоча в поглядах Трампа найчіткіше відлунював правий популізм Воллеса та Б’юкенена, його манера тією ж мірою відрізнялася від манери цих діячів. Воллес старанно намагався не справити враження, що він має расистське ставлення до чорних. Він майже завжди формулював свої пропозиції в поняттях прав штату чи ще якихось абстрактних принципів. І, на відміну від Трампа, Воллес був досвідченим професійним політиком. Він насолоджувався суперечками з критиками та протестувальниками на своїх мітингах. Натомість Трамп постійно демонстрував тонкошкірість бізнесмена, який високо цінує свій статус знаменитості. На мітингах він підбадьорював прихильників, які били протестувальників. Він намагався налаштувати своїх прихильників проти преси. Дії Трампа свідчили про злостивий характер, ницість, сформовані в запеклих сутичках навколо нерухомості й казино (1993 року Трамп намагався скасувати закон, що дозволяє бідним індіанським племенам управляти казино), та переконаність (породжену його фінансовим успіхом чи, можливо, затримкою в розвитку), що він може публічно висловлювати будь-які приватні думки про мексиканців чи жінок без жодних наслідків для себе.

У серпні 2015 року, коли Трамп різко розкритикував коментатора Fox News Мегін Келлі, Стоун сам офіційно звільнився з посади керівника компанії, хоча залишився прихильником та радником Трампа. З погляду Стоуна, огидна поведінка Трампа відвертала увагу від його меседжів, спрямованих проти істеблішменту. Однак Трамп, за результатами опитувань, продовжував підніматися вгору. Можливо, зрештою, він легко пожертвував би шансом стати президентом, але його неприємна поведінка (що сприймалася як виклик політкоректності) у поєднанні з його посутніми закликами щодо торгівлі, імміграції та перенесення виробництва завоювали прихильність серед республіканців і незалежних.

Трамп і республіканці

Успіх Трампа загрожував коаліції, яку консервативні республіканці викували в 1970-х роках. Ця коаліція об’єднувала бізнесові кола партії та білих виборців із робітничого й середнього класів, що відвернулися від Демократичної партії в 1960-х. Кандидатура Трампа вбила клин у цю коаліцію. Виступи Трампа