Читати книгу - "Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику"

плани (охрещені «податковою інверсією»), за якими корпорації переносили свої головні офіси за океан, щоб уникнути сплати податків у США. Критика застосовуваних корпораціями практик офшорів, аутсорсингу та податкової інверсії звучала в кожній промові Трампа, що я чув. Усі разом ці позиції влучали в самісіньке серце неоліберального порядку денного. А в червні, після того як він забезпечив собі висунення кандидатом у президенти від Республіканської партії і спрямував усю увагу на загальні вибори, Трамп почав у своїх промовах по-новому розставляти акценти в цих темах. 22 червня в промові «Ставки в цих виборах» Трамп попросив «виборців Берні Сандерса приєднатися до нашого руху: адже разом ми можемо налагодити систему для всіх американців. Важливо, що це дає змогу залагодити питання усіх наших згубних торгових угод. Бо обдурили не лише політичну систему. Ідеться про всю економіку. Її дурять великі донори, які хочуть призупинити зростання зарплат. Її дурить великий бізнес, який хоче залишити нашу країну, звільнити наших працівників і продавати свої товари назад у США без жодних наслідків для себе... Її дурять, і це спрямовано проти тебе, американський народе»[178].

Імміграція. Коли Трамп 1999 року намагався висунути свою кандидатуру від Партії реформ, він погоджувався з Б’юкененом, своїм противником у боротьбі за місце кандидата в президенти, тільки з двох питань — торгівлі та імміграції. У буклеті своєї кампанії він писав:

«Америка переживає серйозні соціальні та економічні труднощі, пов’язані з нелегальними іммігрантами, що линуть потоком через наші кордони. Ми просто не можемо їх поглинути... Більшість легальних іммігрантів часто може зробити значний внесок у наше суспільство, бо вони мають спеціальні навички й сприяють культурному розмаїттю нашої нації... Але в’їзд для легальних іммігрантів не є і не має бути легким. Це за своїм задумом тривалий, дорогий, виснажливий і часто сповнений розчарування досвід... Усе зводиться до одного: ми маємо передусім дбати про власних людей. Наша політика щодо людей, народжених у будь-яких інших країнах, має бути чіткою: в’їжджай законно або залиш країну»[179].

Протягом наступних 16 років Трамп не відмовлявся від своїх поглядів. У брошурі 2011 року він писав: «Нелегальна імміграція — це руйнівна сила, спрямована проти американських платників податків. Вашингтон має зайняти жорстку позицію і боротися за народ, не за окремі інтереси тих, хто хоче дешевої робочої сили та голосів електорату з меншин»[180]. У кампанії 2016 року він не лише виступав проти нелегальної імміграції, але й підтримав ідею депортації. Його аргументи проти нелегальної імміграції були частково економічними (вона знижує зарплати й підвищує соціальні витрати), але також і соціокультурними (вона призводить до зростання злочинності). Він запропонував, щоб Мексика зі свого профіциту торгового балансу від торгівлі зі США профінансувала побудову стіни для припинення нелегальної імміграції.

У поглядах Трампа щодо імміграції виявилася особлива ворожість до американців мексиканського походження. Трамп розповідав, що Мексика посилає до США людей, які приносять до країни «злочини», ввозять «наркотики» і є «ґвалтівниками». Він назвав суддю, що вів процес проти Університету Трампа, мексиканцем, хоча той народився в Індіані, і закликав його відмовитися від справи. Погляди Трампа нагадали XIX століття — нативістів із Партії незнайків[181] та підтримку Народною партією депортації некваліфікованих робітників-китайців. Але якщо расистські чи ксенофобські погляди Народної партії на китайців були другорядним питанням у її популістських атаках, то погляди Трампа щодо мексиканців (і так само іммігрантів-мусульман) займали в його виступах дедалі помітніше місце.

Мовчазна більшість

На перший погляд Трамп здавався малопридатним кандидатом для популістської кампанії. Зрештою, він був мільярдером, який хизується своїм багатством. Але й Том Вотсон також був багатим землевласником, а Росс Перо — мільярдером. Важливо, що Трамп, як і народжений у Тексаркані Перо, не надто добре відповідав ідеалам американців із вищого класу. Він так і лишився хлопцем із Квінзу, який прагнув жити у Верхньому Іст-сайді[182], але, зрештою, проводив час на збіговиськах людей із сумнівною репутацією на кшталт Studio 54[183], а не в Harvard Club[184].

Погляди Трампа на його суспільний прошарок формувалися також під впливом Роджера Стоуна. Стоун почав свою політичну кар’єру, виконуючи брудні завдання для кампанії Ніксона 1972 року. Як і Трамп, він був поміркованим республіканцем щодо питань на кшталт абортів і соціальних витрат. Разом із першою дружиною він заснував Republicans for Choice[185]. Але Стоун любив проводити кампанії в суто популістській манері: «ми, народ» проти «груп із особливими інтересами»[186]. Біограф Трампа Майкл Д’Антоніо так пише про Стоуна:

«Загалом нападки Стоуна мали на меті переконати виборців, що „Велика стара партія“[187], яка традиційно була партією великого бізнесу та кіл із заміських клубів для обраних, насправді є націленою проти еліти партією робітничого класу»[188].

Трамп вибрав цей курс для своїх кампаній. В авторській колонці в