Читати книгу - "Вовк-тотем"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Одного викопали ми з Баяром, а інших нам подарували родини, які пристали раніше. Вони сказали, що такі є правила орхонського степу. — Ян Ке засміявся: — Старий батько й справді показав нам шлях до зиску.
Старий на це теж посміявся й зауважив:
— Ну, ви тепер теж степовики, тож надалі повинні пам'ятати степові правила.
Старий стомився, тож сів біля воза й запалив свою люльку. Він звернувся до пекінців:
— Ідіть тепер удвох, але будьте обережними! Якщо раптом провалитеся, то швидше схрестіть ноги й витягніть руки, а також вдихніть і затамуйте подих, тоді глибоко не підете. Хто працюватиме гаком, стежте, щоб не зачепили собі обличчя, а то потім ніхто за вас заміж не піде, — було незрозуміло, чи Старий кахикає, чи — сміється. Він покликав Баяра, щоб той приніс дрів, розпалив багаття, й вони почали готувати обід.
Чень Чжень і Ян Ке радісно побігли до повстяного плоту. Наближаючись до краю снігової прірви, Чень Чжень раптом помітив снігову печеру, до якої вів ніби своєрідний тунель у снігу, що продовжувався й далі в глибину. Ян Ке сміючись розповів:
— Поки батько був поруч, я не наважувався тобі розповісти: це ми з Баяром вирили цю нору і витягли звідти того великого дзерена. Баяр хоч і маленький, але кмітливий! Коли ви пішли, він, скориставшись тим, що маленький і легенький, розстелив шкіряний халат, ліг на нього й поплазував таким чином по снігу вперед, а снігова кірка його витримала! Помітивши за п’ять-шість метрів попереду снігову печеру, він повернувся й покликав мене допомогти йому рити хід. Прорили хід ми досить швидко, а потім він заліз у печеру й прив’язав до ніг дзерена мотузку. Коли він повернувся, я вже самотужки витяг дзерена. Баяр — такий сміливий! Я, мабуть, більше за нього боявся, що сніг провалиться й поглине його…
— Я це давно зрозумів! Адже якщо він не побоявся голіруч вхопити вовка за ногу, то що йому варто в нору залізти? Якщо монголи вже в дитинстві такі зухвалі, то які ж вони виростуть!
— А коли я його застеріг не лізти в ту нору, то це бісеня сказало, що й воно у вовче лігво залазило, а хіба в снігову нору побоїться? Він розповів, що коли йому було сім років, він заліз у вовче лігво й витягнув звідти вовченят. До речі, ти ж мрієш мати вовченя, от якось і підемо з Баяром за ним.
Чень Чжень поквапився заперечити:
— Я на таке не наважуся. Мені залишається тільки заздрити монголам.
Коли пекінці розмістилися на монгольському плоту, Ян Ке так зрадів, що його юне обличчя аж засяяло і по ньому пішли зморшки. Він сказав:
— У степу найцікавіше заняття — полювання. А пасти овець і чергувати по ночам — нудьга! Я помітив, що як тільки починаєш тут мати справу з вовками, так життя відразу набуває смаку.
— Степ широкий, а людей мало, на десятки кілометрів навколо можна не зустріти жодної монгольської юрти. Якщо не мати справ із вовками, як ти кажеш, не ходити на полювання, то помреш з нудьги. Нещодавно я зачитався однією книжкою, з якої зробив висновок, що степовики поклоняються вовку як тотему вже декілька тисячоліть.
Хлопці за ранковим чаєм досхочу наїлися тушкованої яловичини, тож тепер працювали на повну силу, аж пар з них ішов. Ніби веслярі на драконових човнах під час змагання, вони злагоджено й швидко пересували повстяні доріжки, тож здавалося, що їхній «пліт» летить, мов сніговий мотоцикл. Яну Ке нарешті вдалося власноруч витягти великого дзерена, тож він так радів, що ледь не проломив «пліт». У Ченя аж холодний піт виступив з переляку, і він поквапився вгамувати товариша. Поплескуючи тушу дзерена, Ян Ке примовляв:
— Коли я дивився, як інші виловлюють кіз, я вважав, що це сон. Але зараз я відчуваю все наяву. Це — справжнє! Справжнє! Таке справді буває! Дякую вам, вовки!
Ян Ке мертвою хваткою вчепився в жердину з гаком і позбавляв Ченя можливості навіть пальцем її торкнутися. Чень Чжень же не наважувався боротися з ним на такому хисткому човні, тож вимушений був задовольнитися роллю чорнороба. Ян Ке загачкував і витяг трьох великих дзеренів. Він захопився і не хотів повертатися на берег, а зловтішно посміхаючись, казав:
— Ми спочатку їх повитягуємо, а потім перевеземо, так ефект буде кращий, — сказавши це, він розклав витягнутих кіз на твердій сніговій поверхні.
А на березі Старий Біліґ допалив люльку, підвівся й покликав людей, які залишилися на березі, щоб розчистити біля возів ще більший майданчик. Господині кожної з родин повитягали привезені ними з дому старі дерев’яні дошки, зіпсовані дерев’яні осі возів та інший дерев’яний непотріб та склали все на дві великі купи на майданчику для багаття. Потім розстелили біля них стару повстяну доріжку, знесли сюди теплі чайники із чаєм з молоком, а також чайники з горілкою, дерев’яні миски та солонки, й розставили це все на доріжці. Санж з одним із хлопчиків добили двох поранених кіз, яким сніговою кіркою поламало ноги. Слід знати, що чабани Орхонського степу ніколи не їдять м’яса померлих дзеренів, тож ці дві скалічені, але живі тварини якнайкраще підходили як їжа на обід. Собаки на цей момент вже об’їлися вовчих недоїдок, тож байдуже дивилися на ще тепле м’ясо оббілованих і випатраних дзеренів. Коли запалало одне з багать, Старий Біліґ, жінки й діти дістали залізні або дерев'яні дротики й почали нанизувати на них свіже м'ясо, яке ще смикалося у них в руках, посипали його сіллю й сідали біля багаття його смажити, а потім пили чай і їли. Привабливі запахи чаю, молока, вина й м'яса линули разом з димом від багаття над озером, ніби закликаючи
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вовк-тотем», після закриття браузера.