Читати книгу - "Не чужі, Аріна Вільде"

158
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 97
Перейти на сторінку:

Давида немає приблизно хвилин сорок. Пошуки затягнулися. А, може, про мене вже забули? Як раптом він з’являється в полі мого зору разом ще з п’ятьма незадоволеними хлопцями, яких він залучив до «громадських робіт». Я вдивляюся в його фігуру, намагаючись відшукати кошеня, і розчаровано зітхаю, коли розумію, що в руках Давида його немає.

Не знайшли.

Чоловік підходить до моєї автівки, я опускаю скло й наші погляди зустрічаються.

— Тримай свою пропажу, — промовляє він, а потім виймає з-під бушлата мою крихітку і протягує мені.

Я щасливо усміхаюся, не знаючи, що сказати у відповідь. Притискаю до себе кошеня, яке притихло і пригрілося на теплих грудях чоловіка. Я б теж не відмовилася погрітися так, ткнувшись носом у міцні груди Давида.

— Дякую тобі, — промовляю щиро й палко.

— Пересідай на пасажирське сидіння, відвезу тебе додому.

— Навіщо? — підіймаю на нього питальний погляд.

— Як ти зі своїми руками збираєшся за кермо сідати? Ще в аварію потрапиш, адже ти справжня дівчинка-халепа, — без тіні усмішки промовляє він.

— Вагомий аргумент, — погоджуюся я й залишаю салон позашляховика, щоб помінятися місцями з Давидом.

Ми синхронно плескаємо дверцятами й пристібаємо ремені безпеки. Давид заводить двигун, я шукаю гідну радіостанцію.

— Вдома все ж раджу обробити рани ще раз антисептиком і замазати зеленкою. Загоюватися буде довго, по собі знаю, — подає голос Давид.

— Так, звісно.

— І наступного разу будь уважнішою, переходячи дорогу, — вичитує мене.

— Добре, — гублюся, не знаючи, про що ще з ним розмовляти.

Так довго мріяла про нашу зустріч, а тепер прилипла до сидіння, немов мовчазна статуя.

— Ми на вихідних збиралися в «Спейсі», грали в «Мафію», було круто, шкода, що ти не прийшов. Єгор казав, що запрошував тебе.

— Боюся, я вже занадто старий для такого, — невесело усміхається Давид. — Ти не проти, якщо я запалю? — питає він.

— Ні. Тільки вікно відчини, тато вб’є, якщо почує запах цигарок і вирішить, що це я палила.

— Тоді, мабуть, потерплю, — Давид повертає пачку цигарок назад у кишеню бушлату й не відводить погляду від дороги.

1 ... 22 23 24 ... 97
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не чужі, Аріна Вільде», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Не чужі, Аріна Вільде"