Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

- 15 -

Ліс Раві ні в яке зрівняння не йшов із тим, що Аберхат прийшлося повертатися до рідного містечка в супроводі двох капралів із королівської гільдії.

«Я ж не помилився, ти володарка тіней, так?» — питання від капрала Даерона яке поставило Сільсію в ступор. Вона вже не раз бачила реакцію людей, коли відповідала на подібні питання, і мала б вже звикнути до цього, та чомусь її «так» не викликало ні огиди, ні блюзнірства в Адріана.

Даерон м’яко їй всміхнувся, сказавши, що це рідкісний дар, тоді як капрал Уайт спохмурнів від її відповіді, навіть більше, в його янтарних очах була лють та роздратування. Аберхат мала б звикнути, що її дар не викликає ні в кого захоплення, та чомусь реакція Роувена зачепила до самих глибин.

— Я досить вправно вмію їздити на коні.

Ніяковість била всі рекорди, одна справа бути під пильним наглядом капрала Уайта і зовсім інша справа їхати з ним на одному коні. Особливо це почуття загострилося після викриття її здібностей. Кожен його подих електричним ударом розлітався по її тілі, і від цього Аберхат здавалося, що вона сиділа на цвяхах, а не в кінському зручному безпечному  сідлі.

Капрал Роувен був привабливим, і це додавало зайвої ніяковості. Сільсії було б набагато зручніше їхати з іншим чоловіком, або ж зовсім йти пішки до самого Косоволя, тільки б никнути цієї незручності. Розрадою був капрал Даерон, який своїми жартами розбавляв хмуру атмосферу, але навіть цього було не достатньо щоб хмурий Уайт розслабився.

— Не маю жодних сумнівів, але ваші коні були загублені, — кожне його слово було холодним шматком льоду. — Вашу подругу було поміщено до повозки, знехтувавши певними речами, які були нам необхідні. Зайвих коней, як бачите, в нас також немає. Тому вам доведеться змиритися на певний час з моєю присутністю.

— Я просто…

— Якщо вам так неприємна моя присутність, ви можете продовжити шлях пішки. Можливо вам пощастить і тут проїжджатиме якась повозка.

Сільсія тільки стиснула зуби, але більше не стала нічого говорити.

— Роу, не будь таким жорстоким до дівчини. В неї сьогодні можна сказати другий день народження.

— Тоді їй потрібно було сидіти дома, щоб не наражати своє життя на небезпеку.

Дихання капрала Уайта стало частішим, і це тепер нервувало Сільсію, про яку говорили так, мої її взагалі тут не було. Наступні кілька годин такої подорожі, Аберхат провела в німій мовчанці, а коли спустилися сутінки, рух був зупинений.

— Заночуємо посеред цієї галявини, а завтра на світанку продовжимо шлях.  

Зупинка зовсім не входила в плани Аберхат. Татірі стало легше, але вона все ще була слабкою, самотужки вони не могли продовжити подорож.

— Ви обрали найдовший шлях,  якщо об’їхати галявину і поїхати біля он тих скель…

— Ми заночуємо тут, а на світанку продовжимо шлях, — холодність тону з якою було все озвучено, мало кам’яну  непохитність.

Уайт зліз з коня з такою галантністю та граційністю, що Аберхат навіть не зрозуміла в який момент лишилася сама на коні. Його протягнута рука допомоги лишилася проігнорованою. Сільсія розуміла, що була заручником ситуації, і їй прийдеться робити все так, як того забажає капрал Уайт.

— Сама впораюся.

— Пані Сільсія, давайте я вас проведу до вашої подруги? — втручання Адріана було рятувальним кругом для Аберхат. — Доки наші люди не поставлять намети та не розпалять вогнище.

— Залюбки.

Аберхат не стала обертатися на капрала Уайта, і з великою люб’язністю взяла попід руку капрала Даерона, в якого навіть сама магічна аура була теплою та сонячною.

— Всі ці повозки із речами, два капрали королівської гільдії, якщо це не є секретом, чому ви прямуєте до такого маленького містечка як Косоволь?

Сільсія обвела поглядом достатню кількість повозок наповнених різними речами, деякі навіть були закриті, приховуючи вміст. Було дивним й той факт, що повозками управляли чаклуни із двох гільдій. Це були не просто чаклуни, в кожного з них на шевроні з емблемою було по два ромби, що свідчило про їхню особливу магію, яка цінувалася капралом. Ще одне знання зі школи, яке не несло великої користі, але чомусь за програмою навчання, всі мали знати, про ранг чаклунів в гільдіях. Класифікація була всюди – школа, академія, гільдія, і саме це впливало на долю чаклуна.

— Вам капрал Уайт не розповів?

Якби не знання того, що Адріан займав таку ж посаду що і Роувен, Сільсія ніколи б навіть не подумала, що ін. капрал.  Він був простішим в спілкуванні, без надмірності й пихатості, повною протилежністю Уайта.

— Ні.

— Відразу зрозуміло, що ваші розмови були точно не про нашу місію, чи не так?

 Лукава посмішка Даерона збила Аберхат з пантелику. Вона кілька разів кліпнула, не розуміючи нащо натякав капрал.

Галявиною гуляв прохолодний освіжаючий вітер, від денної спеки й сліду не лишилося. Сільсія лише зараз відчула потребу в сні, і те, наскільки сьогоднішній день її зморив.

— Я не розумію ваших натяків.

— Здається я помилився у своїх припущеннях, не сприймайте близько до серця, — Даерон зупинився буквально перед наметом, який розкладали. — Тут цілитель нагляне за вашою подругою. Їй буде надана висококваліфіковане лікування, будьте певні. А щодо нашої місії, це не є секретом. Нам доручено провести відбір чаклунів без ліцензії, найкращі отримають запрошення до столиці і шанс офіційно отримати ліцензію та місце в гільдії.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍