Читати книгу - "Омана, Яна Янко"

  У залі ресторану, як завжди, було повно людей. З усіх куточків лунав сміх, а розмови створювали приємний шум, що наповнював приміщення життям. Вільям не зміг стримати усмішку, спостерігаючи, як весело було іншим. Але його батько, як і завжди, сидів похмурий і заглиблений у читання газети. Вільям привітався з ним і сів за стіл. Їжа була, як завжди, смачною, і це приносило йому невеличку розраду в цей незрозумілий день. 
  Проте думки про сни не полишали його повністю. Він спробував проаналізувати, що могли означати слова його матері та Кріса. Можливо, це попередження чи підказка? Чи просто випадкові образи, які виникли в його підсвідомості? 
  Кріс був тим, хто завжди випромінював чесність і доброту, його очі не могли брехати. Вільям згадав перший раз, коли вони зустрілися. Це було так, ніби весь світ зупинився на мить, і тільки вони двоє залишилися в цьому просторі, де не існувало ні брехні, ні обману. 
  Вільям відчув легкий доторк сумніву, але швидко відкинув його. Це лише сни, не більше. Можливо, він просто перевтомився і тому його підсвідомість грає з ним такі ігри. Він знову подивився на свого батька, який все ще був поглинутий читанням, і подумав, як багато всього змінюється, коли ми стаємо старшими. 
  Закінчивши вечерю, Вільям підвівся з-за столу, не забувши побажати батькові добрих снів. Його батько, все ще занурений у свою газету, кивнув у відповідь. Вільям попрямував до виходу з ресторану, відчуваючи, як повітря стало прохолоднішим і свіже. Відчинивши двері, він вийшов на прогулянкову палубу, де збирався насолодитися нічним небом і тишею. Раптом його хтось схопив за руку. 
  Хлопець інстинктивно почав вириватися, відчуваючи, як хвиля адреналіну пронеслася по його тілу. Хто міг ось так раптово втрутитися в його простір? Вільям обернувся, готовий накричати на того, хто тримав його, але слова застрягли в горлі. Перед ним стояв Кріс, усміхнений і спокійний. 
– Кріс?! Ти мене налякав, – полегшено видихнув Вільям, все ще відчуваючи, як його серце б'ється швидше від несподіванки. 
– Пробач, – відповів Кріс з усмішкою. – Я просто хотів запропонувати тобі прогулятися. Ти не проти? 
– Тільки за! – відповів Вільям, відчуваючи, як тривога поступається місцем радості від зустрічі. 
  Вони вийшли на палубу, де прохолодний морський вітер приємно освіжав обличчя. Небо вже не було таким похмурим, над їхніми головами так ясно і яскраво сяяли зірки, що можна було навіть побачити "Чумацький Шлях" у всій його красі. Нічне небо виглядало, як скриня з коштовностями, розсипана над головами, а на горизонті навіть пробігав яскравий метеор, залишаючи за собою опромінену доріжку. 
  "Титанік" велично ковзав по непорушному морю, чорному й гладкому, немов злитому з нафти. Вогні корабля відбивалися у воді майже дзеркально, створюючи ілюзію, що сам корабель і його відображення є одним цілим. 
  Кріс і Вільям повільно прогулювалися серед ряду корабельних крісел, розмовляючи про все на світі. Їхні слова, мовляв, були просякнуті мріями та спогадами, і кожен з них насолоджувався моментом, не думаючи про час. 
– Подивися, як чудово сяють зірки сьогодні, – сказав Вільям, зупинившись і піднявши голову вгору. – Ніби ми пливемо під самим небом. 
– Так, це справді чарівно, – погодився Кріс, уважно спостерігаючи за небесною панорамою. 
  Вони б і далі продовжували прогулянку, але ніч ставала прохолоднішою, і вітер, що раніше був приємним, тепер почав обдавати їх холодом. Вільям запропонував піти до його каюти, щоб зігрітися і продовжити розмову в більш затишному місці. Кріс з радістю погодився. 
  Ще трохи постоявши під зоряним небом і насолодившись тишею, вони вирушили назад до каюти. Їхні кроки луною відлунювалися по порожній палубі, а зірки над головами продовжували мерехтіти, нагадуючи про безмежність і таємничість всесвіту, що оточував їх. 

  В каюті панувало приємне тепло, яке миттєво огортало, створюючи затишну атмосферу. Вільям та Кріс увійшли до невеликої вітальні, де одразу відчувалося відчуття домашнього комфорту. Вільям відкинувся на диван і спостерігав, як Кріс з цікавістю оглядає картини, що висіли на стінах. Його погляд затримався на кожному полотні, немов він намагався вловити кожну деталь. 
– Це роботи улюблених митців мого батька, – пояснив Вільям, спостерігаючи за реакцією Кріса. 
Кріс повернувся до нього, його очі блищали цікавістю і захопленням: 
– Невже? – сказав він, посміхаючись. – Це дуже цікаво. Хто вони? 
– Ну, це класики: Ван Гог, Моне, – відповів Вільям. – Їхні картини завжди надихали мого батька. Він часто приходить сюди, щоб помилуватися ними, особливо в такі тихі вечори. 
  Кріс повільно підходив до кожної картини, вдивляючись у мазки фарби та текстуру полотна, немов прагнув зрозуміти, що надихнуло художника створити кожен з цих шедеврів. 
– Вони справді прекрасні, – сказав Кріс, зупинившись біля одного з пейзажів. – Я завжди захоплювався тим, як художники можуть передати настрій і відчуття через свої роботи. 
  Вільям відчув приємне тепло всередині, спостерігаючи, як Кріс вивчає кожну деталь картини з таким захопленням. Але коли чоловік повернувся до нього, його погляд змінився. Вільям не міг зрозуміти, що саме було в цьому погляді – може, це була якась прихована таємниця чи невимовний сум. 
– Все гаразд? – запитав Вільям, трохи занепокоєно вдивляючись в очі Кріса. 
– Так, все добре, – відповів Кріс, намагаючись звучати переконливо та усміхнувся. – Просто задумався на мить. 
  Вільям відчув, як його настороженість розчиняється під теплом цієї усмішки. Він віддзеркалив усмішку, сподіваючись, що зможе повернути Кріса до тієї безтурботної атмосфери, яка панувала між ними раніше. 
  Вони продовжили розмову, обговорюючи не лише мистецтво, хоча атмосфера залишалася теплою, Вільям все ж не міг позбутися думки, що за усмішкою Кріса ховається щось більше, щось, що той не наважується сказати вголос. 
  Вони дивилися один одному в очі як заворожені. Вільям повільно потягнувся до нього, насторожено чекаючи, що Кріс відступить. Але цього не сталося, навпаки, Браун підійшов ближче, так, що у будь-який момент міг би його обійняти. Вони стояли так близько, що могли відчути тепле дихання на губах. Обличчя юнака вкрилося червоними плямами від такої близькості. Він різко видихнув обдавши губи чоловіка повітрям. Браун їх рефлекторно облизнув, кінчиком язика торкаючись губ хлопця. Вони здригнулися від такого крихітного контакту, зіниці в обох потемніли показуючи їхнє бажання. 
  Вони потягнулися один до одного і їхні губи торкнулися. Спочатку, це навіть не було схоже на поцілунок, лише легкий дотик. Вільям перший заплющив очі та підняв руку, поклавши її на волосся Брауна пропускаючи його крізь пальці. Його рука повільно спускалася вниз, зупиняючись на потилиці й м'яко натиснула, спонукаючи чоловіка ще до одного поцілунку. Кріс усміхнувся і теж заплющив очі, піддавшись натиску юнака. Новий поцілунок був уже теплим і різким, вони наблизилися до більшої близькості, щоб поцілунок став жадібнішим. 
  Вони могли б стояти так вічно, але Вільяму довелося зупинитися, вдихаючи повітря якого було замало. Кріс наблизився і провів язиком по його шиї, змусивши хлопця нахилитися йому назустріч і підняти підборіддя, відкривши більше простору для ласки. Губи Брауна завмерли залишивши останній поцілунок за вухом. Чоловік підняв погляд на хлопця, обличчя Вільяма було червоного кольору, він важко дихав і дивився на Кріса затуманеним від бажання поглядом. 
  Хлопець перший потягнувся за поцілунком і отримав його. Юнак напирав на Кріса, відтісняючи його далі по кімнаті, безперестанку цілуючись. Кріс стягнув із хлопця футболку, відкинувши її на підлогу. Вільям відірвався на секунду, щоб зробити те саме, і коли він стягнув сорочку з чоловіка, облизнув вмить пересохлі губи. Кріс притиснув до себе хлопця, спускаючись вологими поцілунками з його щоки на шию. Поки хлопець гладив його лопатки і закинув голову назад, надаючи велику площу, чоловік всмоктував ніжну шкіру, буквально відчуваючи, як лопаються дрібні капіляри під нею. Але Вільям його відштовхнув, майже відразу ж вчепившись у пряжку його ременя. Витягнувши його з петель, він відкинув його на підлогу, голосно задзвеніла металева пряжка. 
  Кріс підштовхнув хлопця в бік ліжка. Вільям прийшов до тями лише тоді, коли повалився голою спиною на м'яке покривало. Вони опинилися в лежачому положені, і Кріс нависав над ним. Юнак почав хвилюватися від їхньої пози. Його охопив неочікуваний страх того, що буде далі. 
– Спокійно, – сказав Кріс помітивши його тривогу, і притягнув Вільяма для поцілунку. – Довірся мені, – прошепотів він в самі губи. 
– Гаразд, я тобі довіряю, – прошепотів хлопець готовий повністю віддатися йому. 
  Чоловік чуттєво цілуючи, почав погладжував його торс ніби заспокоюючи його. Затримавшись пальцями, він погрався горошинками його сосків. Підвівшись, Кріс стягнув із хлопця штани і спідню білизну, потім і сам роздягнувся до кінця. 
  Він лизнув нижню губу хлопця, яку до цього прикусив, і сплевся з його язиком своїм, ніжно погладжуючи стегно своєю долонею, потім трохи міцніше її стискаючи, коли вони зіткнулися й стали тертися один об одного, посилаючи тремтіння по всьому тілу. Перший стогін, що зірвався з губ Вільяма, застиг у вухах, немов дзвін. Потягнувшись, Кріс узяв із підлоги свої штани, знайшовши в кишені маленький тюбик зі змазкою, він щедро видавив її собі на пальці й став розтирати її, зігріваючи. 
  Вільям прикусив його ключицю, залишаючи мітку. Кріс вхопився за гомілку хлопця і підтягнув його до себе ближче, відводячи його ногу вбік. Притулившись грудьми до теплих грудей навпроти, він проник пальцем в отвір, що автоматично стиснувся. Погладжуючи стінки напружених м'язів, він акуратно проштовхнув один палець. Чоловік акуратно, ґрунтовно готуючи, розтягував хлопця, поступово вводячи другий, а потім уже й третій палець. Серцебиття Вільяма посилювалося, він дедалі більше прогинався в попереку, надаючи більшу свободу. 
  Вільям не розумів що зараз відчуває. Все було настільки яскравим, що він просто не міг зосередитись на чомусь одному. Все що він чув - це своє глибоке дихання яке змішувалось із Крісовим, та звуки які долітали до нього знизу. Вони змушували його тіло червоніти та палати від розуміння, що він зараз відчує дещо більше за пальці. Але йому не було страшно, а навпаки, він не міг дочекатися коли відчує новий вибух насолоди. Руки Кріса, його губи, його сильне тіло, все це зараз було тільки для нього, і він хотів більшого. Юнак не розумів чому довірив свій перший раз Брауну, а не своїй спорідненій душі, але знав, що це було правильним рішенням. Не тільки мозок, але й серце знало що все, що зараз відбувається — таке, як має бути. 
  Від думок його відірвало те, що Кріс витягнув пальці з характерним звуком, хлопець голосно видихнув, відчувши небажану порожнечу. Чоловік надягнув презерватив та повільно увійшов, спочатку до половини, даючи партнеру звикнути, а потім і на всю довжину. Вільям заплющив очі, відчуваючи, як його м'язи натягуються, і перестають так загнано стискатися. Відчуття наповненості, приносило солодку насолоду. Кріс зробив перший поштовх, хлопець прогнувся сильніше, схопившись за спину чоловіка, притягуючи ближче, схрестивши щиколотки за його спиною. Штовхнувшись ще раз, Кріс увійшов глибше і проїхався по простаті, витягнувши гучне схвальне зітхання у хлопця. Чоловік поступово нарощував темп. Вільям відкинув голову на подушки, заклично виставляючи горло, його очі були прикриті, рот відкритий у німому задоволенні. 
  Кріс відчув, як м'язи навколо стали стискатися частіше, посилаючи йому позаземні відчуття, він заплющив очі, відкидаючи голову назад, розставивши руки по обидва боки від тіла хлопця і входячи, як можна, глибше. Вільям схопився рукою за спинку ліжка, іншою рукою він потихеньку надрочував собі. Він відчував, як напружуються його м'язи, як судома задоволення прошибає його, паралізує. Розплющивши очі, він вилився собі в долоню, забризкавши живіт чоловіка. Кріс ловив кожен його судомний подих і, впившись у його губи, увійшовши знову, теж кінчив. 
  Утримуючи свою вагу на одній руці, Кріс прийшовши до тями, потихеньку вийшов із розслабленого тіла під ним. Знявши презерватив та зав'язавши його, кинув на підлогу та впав біля хлопця. Вільям важко дихав, його розпалене тіло приємно нило. Повернувши голову він побачив, що чоловік дивиться на нього. 
  Вільям присунувся ближче, поклавши голову йому на груди. Кріс обійняв його, вони мовчали кілька хвилин заспокоюючись. Хлопець блаженно усміхнулася повільно закриваючи очі від втоми. 
– Мені здається, я тебе кохаю, – пошепки сказав юнак засинаючи в його теплих обіймах.