Читати книгу - "Будинок безлічі шляхів"

свій аристократичний ніс. Король вийняв пенсне. Чарліна потяглася за власними окулярами. Якби дівчинка не була такою знервованою, то захихотіла б від того, як вони всі разом це зробили. 

— Отже, — промовила принцеса, — у нашій бібліотеці є книги, папери і сувої пергаменту. Попрацювавши над цим усе життя, ми з батьком зуміли каталогізувати близько половини книг — за назвою і за прізвищем автора — і присвоїли кожній книзі номер, а також доповнили кожен номер у каталозі коротким описом того, про що є кожна з цих книг. Батько продовжуватиме свою роботу з книгами, а ти будеш відповідальною за виконання мого основного завдання — каталогізації паперів і сувоїв. Боюся, я ледве встигла почати цю працю. Ось мій каталог. 

Вона розкрила велику теку, повну аркушів паперу, покритих елегантним письмом, і розклала їх рядком перед Чарліною. 

— Як бачиш, у каталозі є кілька головних розділів: «Сімейні листи», «Господарські рахунки», «Історичні документи» і так далі. Твоє завдання — розібрати кожен стос паперів і з’ясувати, що саме містить кожен аркуш. Після того ти маєш написати короткий опис змісту аркуша у відповідному розділі каталогу, а тоді акуратно покласти опрацьований аркуш в один із ось цих підписаних ящичків. Це зрозуміло? 

Чарліна, яка нахилилася, щоб роздивитися заповнений красивим почерком каталог, боялася видатися страшенно тупою. 

— А що мені робити, — запитала вона, — якщо я знайду аркуш, який не підходитиме під жодну рубрику, мадам? 

— Дуже хороше питання, — сказала принцеса Хільда. — Ми сподіваємося, що ти знайдеш досить багато документів, які нікуди не підходитимуть. Якщо ти знайдеш щось таке, то одразу ж запитай поради в мого батька, якщо папір важливий. Якщо неважливий, то клади його до ящика з написом «Різне». Ось тобі твоя перша пачка паперів. Я постежу, як ти даватимеш собі раду з ними. А ось папір, на якому ти робитимеш записи. Перо і чорнило тут. Прошу починати. 

Вона підсунула до Чарліни обтріпану побурілу пачку листів, перев’язаних рожевою стрічкою, і сіла спостерігати. 

«Ніколи не стикалася ні з чим, що би мене настільки спантеличувало!» — подумала Чарліна. Вона тремтячими руками розв’язала рожевий вузол і спробувала легенько розгорнути пачку. 

— Виймайте кожен лист за протилежні кутики, — сказала принцеса Хільда. — Не тисніть на них. 

«Ой-ой!» — нажахано подумала Чарліна. Вона скоса зиркнула на короля, який узяв обшарпану на вигляд книгу в м’якій шкіряній палітурці й акуратно гортав її. «А я ж сподівалася, що робитиму це!» — подумала вона, зітхнула і обережно розкрила перший обтріпаний лист. 

«Моя найдорожча, найпрекрасніша і найчудесніша кохана, — прочитала Чарліна. — Я страшенно за тобою скучив…» 

— Гм, — звернулася вона до принцеси Хільди, — а чи є тут окремий ящик для любовних листів? 

— Так, звичайно, — підтвердила принцеса. — Ось цей. Запиши дату й ім’я того, хто його написав… До речі, хто це? 

Чарліна зазирнула в кінець листа: 

— Гм… Тут написано: «Великий Дольфі». 

Король із принцесою разом сказали: «Чудово!» — і розсміялися, причому король — особливо чуло. 

— Значить, це листи мого батька до моєї матері, — повідомила принцеса Хільда. — Моя мати померла багато років тому. Але не переймайся. Запиши листа в каталог. 

Чарліна подивилася на крихкий побурілий папір і подумала, що це, мабуть, було не просто багато, а дуже багато років тому. Вона була дещо здивована, що король не заперечує, щоб вона читала ці листи, проте, як видно, ні він, ні принцеса анітрохи цим не переймалися. «Мабуть, вінценосні особи не такі, як усі люди», — подумала вона, беручись за наступний лист. Він починався словами «Моя найдорожча пампушечко». Он як. Чарліна починала орієнтуватися у цій справі. 

Через якийсь час принцеса встала й акуратно присунула свій стілець до столу. 

— Виглядає цілком задовільно, — оцінила вона. — Я мушу йти. Скоро прибуде моя гостя. І я все ще хотіла би мати можливість порозпитувати також і цього її чоловіка, батьку. 

— Це не обговорюється, моя дорога, — заявив король, не піднімаючи погляду з-над нотаток, які він тим часом робив. — Це було би втручанням у чужі справи. Він придворний маг іншого короля. 

— Так, я знаю, — сказала принцеса Хільда. — Але мені також відомо, що в Інгарії два придворні маги. А наш бідолашний Вільям — хворий, можливо, вмирає. 

— Життя не буває справедливим, моя дорога, — мовив король, не припиняючи шкрябати пером по папері. — А крім того, Вільямові вдалося зробити не більше, ніж нам. 

— Це мені також відомо, батьку, — сказала принцеса Хільда і вийшла з бібліотеки. Двері зачинилися за нею, глухо грюкнувши. 

Чарліна схилилася над наступною купкою паперів, намагаючись вдавати, ніби вона не прислухається. Розмова, судячи з усього, була про щось дуже особисте. Цей стосик паперів був перев’язаний так довго, що сухі побронзовілі листки позлипалися між собою, ніби осине гніздо, що його Чарліна одного разу знайшла на горищі їхнього будинку. Вона почала старанно розділяти аркуші. 

Король стиха кахикнув. Чарліна підвела погляд і побачила, що він усміхається їй, припіднявши перо над папером, а в очах над пенсне блищить іскорка. 

— Бачу, ти дуже стримана юна леді, — сказав він. — А з нашої розмови ти, мабуть, зрозуміла, що ми — і твій двоюрідний дідусь разом із нами — зараз шукаємо дуже важливу річ. Розроблені моєю донькою розділи каталогу дадуть тобі ключ до того, що треба шукати. Шукай за ключовими словами «скарб», «доходи», «золото» і «ельфодар». Якщо зустрінеш згадку про що-небудь із цього переліку, прошу відразу сказати мені. 

Від думки про пошуки таких поважних речей Чарлінині пальці на пошарпаному папері похололи і заціпеніли. 

— Так. Так, звичайно, Ваша Величносте, — сказала вона. 

Їй стало трохи легше, коли виявилося, що вся ця пачка паперів складається виключно зі списків товарів і цін на них — причому всі ціни виглядали несподівано низькими. «За десять фунтів воскових свічок по 2 пенні за фунт — двадцять пенсів», — прочитала Чарліна. Ну, а як би інакше могли виглядати зараз ціни двохсотрічної давності? «За шість унцій добірного шафрану — тридцять пенсів. За дев’ять пахучих яблуневих колод для обкурювання покоїв правителя — один фартинг». І так далі. На наступній сторінці було безліч записів на кшталт: «За сорок аршинів льняного полотна — сорок чотири шилінги». Чарліна старанно зробила нотатки, поклала ці папери в ящик під написом «Господарські рахунки» і відліпила з пачки наступний аркуш. 

— Ой! — вирвалося в неї. 

На наступному аркуші було написано: «Чарівникові Мелікоту за зачарування однієї сотні квадратних футів жерстяної покрівлі, щоб надати їй вигляду золотого даху, — 200 гіней». 

— Що там, моя дорога? — запитав король, закладаючи книгу пальцем. 

Чарліна прочитала йому вголос прадавній рахунок. Король стиха засміявся, похитуючи головою. 

— Отже, це все-таки достеменно — чари? — перепитав він. — Мушу визнати, я завжди сподівався, що це виявиться справжнє золото. А ти? 

— Так, але ж воно дійсно виглядає як золото, — заспокійливо мовила Чарліна. 

— Справді якісні чари — тримаються вже двісті років, — підтвердив король, киваючи. — І таки безумовно дорогі. Двісті гіней — в ті часи це були величезні гроші. Ех, ну що ж. Я й так не сподівався вирішити наші фінансові клопоти в такий спосіб. Крім того, люди були би приголомшені, якби ми вилізли на дах і почали здирати покрівлю. Шукай далі, моя дорога. 

Чарліна шукала далі, але все, що їй вдалося знайти, — це рахунок від когось на дві гінеї за висаджування троянд