Читати книгу - "Будинок безлічі шляхів"

у саду і ще рахунок від когось за підновлення скарбниці — ой, ні, не від когось, а від того-таки чарівника Мелікота, який робив дах. 

— Я собі думаю, що Мелікот мав спеціалізацію, — зауважив король, коли Чарліна прочитала йому документ. — Мені він виглядає чоловіком, який добився віртуозної майстерності в підробці дорогоцінних металів. Скарбниця на той час, певно, була вже зовсім порожньою. Я багато років тому дізнався, що моя корона — також підробка. Не інакше, як Мелікотова робота. Чи ти не зголодніла, моя дорога? Змерзла, засиділася? Ми не морочимо собі голову тим, щоби влаштовувати справжній обід — моя донька на це не погоджується, — але я зазвичай прошу дворецького принести якусь їжу приблизно о цій порі. Чому б тобі не встати, щоб розім’яти ноги, поки я подзвоню в дзвоник? 

Чарліна встала і пройшлася, через що Приблуда підкотилася до її ніг і запитально глянула в очі, а король тим часом пошкутильгав до шнура дзвінка біля дверей. Чарліна подумала, що король явно нездоровий, а при тому незвично високий. Це виглядало так, ніби його зріст був для нього завеликий. Чекаючи, поки принесуть закуску, Чарліна скористалася нагодою зазирнути до книг на полицях. Скидалося на те, що тут є книги геть про все, впереміш: путівники стояли поряд з книгами з алгебри, а збірки віршів — біля книг із географії. Чарліна ледве встигла відкрити книгу під назвою «Розгадані таємниці Всесвіту», як двері бібліотеки відчинилися і всередину з тацею зайшов чоловік у високому кухарському ковпаку. 

Король, немало здивувавши Чарліну, жваво метнувся за стіл. 

— Прибери собачку, моя дорога! — квапливо застеріг він. 

До бібліотеки, тиснучись до кухаревої ноги, немовби почуваючи себе в небезпеці, зайшов ще один пес — грізного вигляду бурий собацюра з нерівними вухами й обшарпаним хвостом. Ще на вході він почав гарчати. Чарліна не сумнівалася, що це той самий пес, який загризає інших собак, і метнулася, щоб узяти Приблуду на руки. 

Однак Приблуда якось вивернулася в неї з рук і підбігла до кухаревого пса. Той загарчав іще грізніше. Бура щетина на його облізлій спині настовбурчилася. Він виглядав настільки загрозливо, що Чарліна навіть не наважилася наблизитися до нього. Однак скидалося на те, що Приблуда зовсім не відчувала страху. Вона якнайбезтурботніше потрюхикала до пса, який весь цей час грізно гарчав, і вкрай самовпевнено тицьнулася носом об його ніс. Кухарів пес сахнувся і від несподіванки аж перестав гарчати. Тоді нашорошив свої бугруваті вуха і теж понюхав Приблуду. Та радісно дзявкнула і застрибала. Наступної миті обоє собак стали весело гасати по бібліотеці. 

— Чудово! — зрадів король. — Тепер, думаю, все гаразд. А що сталося, Джамале? Чому прийшов ти, а не Сім? 

Джамал — Чарліна помітила, що він мав тільки одне око, — підійшов і вибачливо поставив тацю на стіл. 

— Наша принцеса забрала Сіма, щоби прийняти гостю, сір, — пояснив він, — тож не було кому принести страву, а тому це роблю я сам. А мій пес не міг не піти зі мною. Думаю, — додав він, спостерігаючи, як веселяться собаки, — що мій пес ніколи досі не насолоджувався життям. 

Він поклонився Чарліні та промовив: 

— Прошу, приводьте вашу білу собачку частіше, панно Чарівна. 

Джамал свиснув до свого пса. Той вдав, ніби не чує. Джамал підійшов до дверей і свиснув знову. 

— Їсти, — покликав він. — Ходи, дам кальмарів. 

Цим разом підбігли обоє собак. Приблуда, страшенно здивувавши і водночас налякавши Чарліну, вийшла разом із кухаревим псом, і двері за ними зачинилися. 

— Не треба переживати, — заспокоїв її король. — Здається, вони подружилися. Джамал приведе її назад. Він дуже надійний чоловік, цей Джамал. Якби не цей його пес, із нього був би ідеальний кухар. Ну, поглянемо, що він нам тут приніс, га? 

Джамал приніс графин лимонаду і великий таріль із якимись хрусткими коричневими штучками, подібними до кальмарів, прикритий білою тканою серветкою. 

— А! — сказав король, нетерплячим рухом піднімаючи серветку. — Скуштуй, поки вони гарячі, моя дорога. 

Чарліна так і зробила. Одного відкушеного шматочка їй вистачило, аби переконатися, що Джамал навіть кращий кухар, ніж її батько, а пан Бейкер прославився як найкращий кухар у місті. Коричневі штучки були хрумкі, але водночас ніжні, та мали доволі гострий смак, якого Чарліна раніше не знала. Після них вона відчула потребу в лимонаді. Вони з королем удвох спорожнили таріль і випили весь лимонад. Тоді обоє повернулися до роботи. 

За цей час між ними встановилися надзвичайно дружні відносини. Чарліна вже нітрохи не соромилася запитувати короля про щось таке, що їй хотілося знати. 

— А навіщо їм знадобилися два бушелі трояндових пелюсток, сір? — цікавилася Чарліна, а король відповідав: 

— У ті часи їх любили розкидати по підлозі в обідньому салоні. Неохайний звичай, як на мене. Послухай-но, що говорить цей філософ про верблюдів, моя дорога. 

І він зачитав сторінку з книги, від чого обоє розреготалися. Той філософ, вочевидь, ніяк не давав собі ради з верблюдами. 

Через досить довгий час двері бібліотеки відчинилися і зайшла Приблуда, на вигляд дуже задоволена собою. За нею зайшов Джамал. 

— Послання від нашої принцеси, — сказав він. — Та пані вже влаштувалася, і Сім подає чай у передню залу. 

— Ага, — промовив король. — З оладками? 

— І ще — з мафінами, — уточнив Джамал і вийшов. 

Король відклав свою книгу і підвівся. 

— Мені варто піти привітати нашу гостю, — повідомив він. 

— Тоді я і далі перевірятиму рахунки, — сказала Чарліна. — Якщо щодо чогось у мене виникнуть питання, я відкладатиму аркуші на окрему купку. 

— Ні-ні, — заперечив король. — Ти також ходи, моя дорога. І візьми собачку. Знаєш, твоя Приблуда допомагає подолати скутість. Ця пані — подруга моєї доньки. Я з нею ще не зустрічався. 

Чарліна тут же страшенно розхвилювалася. Принцеса Хільда здалася їй занадто величною, вона по-справжньому лякала Чарліну, тож не могло бути й мови, щоби дівчинка почувала себе при ній вільно. Навряд чи її друзі могли бути кращими в цьому сенсі. Але відмовитися Чарліна навряд чи могла, бо король чекав на неї, притримуючи двері відчиненими. Приблуда вже почимчикувала до нього. Чарліна відчула, що мусить встати і піти за королем. 

Передня зала виявилася великою кімнатою з купою вилинялих диванів зі злегка потертими поручнями і досить-таки обтріпаною каймою. На стінах, як і скрізь, біліли квадратні плями — там, де колись, мабуть, висіли картини. Найбільша пляма біліла над мармуровим каміном, у якому — Чарліна відчула полегкість — жваво палахкотів вогонь. Як і в бібліотеці, у залі було холодно, а Чарліну від хвилювання знову почало морозити. 

Принцеса Хільда сиділа, випроставшись, на дивані біля каміна, куди Сім якраз підвіз великий візок із чайними приборами. Чарліна тої ж миті згадала, де саме вона зустрічала Сіма раніше і чому вона його впізнала, як тільки побачила з візком. Це було тоді, коли вона загубилася, вийшовши з конференц-залу в домі дідуся Вільяма, а тоді на мить побачила старого чоловіка, котрий штовхав візок по незнайомому коридору. «Як дивно!» — подумала вона. Сім власне у цей момент тремтячими руками ставив на камін таріль із оладками з маслом. Помітивши ці оладки, Приблуда поворушила носом і кинулася до них. Чарліна ледве встигла її вхопити. Вона стояла, міцно стикаючи обома руками Приблуду, яка щосили пручалася, а тим