Читати книгу - "Всесвіт Початок, Вадим Мороз"

Невдовзі об’єкт пролетів повз Костянтина і впав. Він відчув вібрацію у ногах.

— Напевно, це близько. Що робити? Що робити? А якщо потрібна допомога? — повторював Костянтин, нервово виглядаючи в темряву.

Він вирішив бігти до місця падіння. Було темно, і шлях лежав у глибину лісу. Костянтин кілька разів бився обличчям об гілки, поки нарешті добіг до місця катастрофи. Перед ним постало жахливе видовище: від удару утворився невеличкий кратер, і те, що лежало в ньому, абсолютно не вписувалося в його уяву.

У кратері Костянтин помітив інопланетну тарілку, прямо як з документальних фільмах про НЛО. Від потужного удару тарілка переломилася навпіл, навколо відбувалися не гучні вибухи, а дуже яскраві куполоподібні вибухи, що переливалися зеленим з золотим, а потім яскраво-рожевим з блакитним. Інтенсивність вибухів зростала, і Костянтин розумів, що часу до останнього вибуху залишалося все менше.

Він стояв у шоці, не знаючи, що робити. Однак через кілька десятків секунд Костянтин зібрався з думками та прийняв рішення спуститися до кратера і подивитися всередину об’єкта. Він стрімко спустився, підходячи до розлому, спираючись руками за край, і почав кричати, намагаючись привернути увагу до себе.

— Є хто живий? Хтось мене чує? — крикнув Костянтин, хоч і розумів, що навіть якщо його хтось і чує, то, скоріше за все, не розуміє, що він говорить. Проте він не зважав на це, сподіваючись на диво.

У середині об’єкта, зліва, він помітив двох гуманоїдів, які дуже нагадували тих, що були зображені в документальних фільмах про НЛО. Їхні тіла переливалися під світлом, а в середині Костянтин помітив прозорий купол, заповнений яскравим сонячним світлом, що містив золотисту пил. Всередині цього купола виднілася чорна рідка сфера, яка, здавалось, розчіпляла те яскраве світло. Костянтин зрозумів, що відбувається якась реакція, і що часу в нього залишилося зовсім небагато.

Костянтин повернув голову вправо і побачив прямо біля розлому гуманоїда, який сидів без тями. Він схопив його та намагався вилізти з кратера. Щойно добравшись до верхівки кратера, Костянтин поклав гуманоїда на землю й зібрався повернутися за іншими, але, обернувшись, помітив, як проміння зсередини об’єкта пронизують майже всю конструкцію, а відблиски куль вже значно збільшилися.

— Що ж, час тікати — подумав він і, зробивши кілька кроків уперед, почув вибух. Вибухнув купол, спочатку яскраво-зелений, змішаний із золотим кольором, а потім почав стискатися, зменшуючись у розмірах, поки не став розміром із футбольний м’яч. Цей м’яч вибухнув, відкинувши Костянтина на п’ять-сім метрів від місця, де він стояв. Від удару він втратив свідомість на кілька хвилин.

Коли Костянтин прийшов до тями, спершись на руки, він помітив уламок металу, що застряг у його животі. Різкий пульсуючий біль почала охоплювати навколо рани.

Він піднявся, підійшов до гуманоїда, підняв його та поклав спиною собі на плече, тримаючи його за голову, мов здобич, як вчив його батько з самого дитинства. Костянтин незабаром поклав гуманоїда на заднє сидіння автівки і почав думати, що ж робити далі. Він прекрасно розумів, що скоро тут будуть і поліція, і військові, і ці перспективи його не влаштовували, адже він усвідомлював, чим це все може закінчитися. Не зволікаючи, він сів в автівку і поїхав до свого будинку.

Невдовзі Костянтин прибув до свого дому, відкрив гараж і заїхав всередину. Слабкість почала накривати його, як хвиля. Він взяв гуманоїда та заніс його до будинку, де поклав на ліжко, уважно розглядаючи його з ніг до голови.

— Дивно, він такий самий, як їх описують... Що за відчуття déjà vu? — промовив Костянтин до себе.

Гуманоїд мав приблизний зріст 120 сантиметрів, вага ледве досягала 25-30 кг. Сіра шкіра, мигдалеподібні чорні очі — все це справляло враження чогось неземного. Його шкіра була покрита якоюсь біологічною оболонкою, яка в основі приймала кольори, як хамелеон. Різкий біль нагадав Костянтину, що уламок все ще в його животі.

Він пішов до гаража, взяв пляшку недопитого бурбону та газовий пальник з аптечкою. Повернувшись до кухні, він взяв кухонний ніж і вирушив до ванної кімнати, ставши перед дзеркалом. Костянтин вдягнув медичні рукавички з аптечки та облив їх бурбоном. Потім він розірвав футболку, яка вже була в крові та зіпсована, запалив газовий пальник і поклав ніж, який швидко став червоним.

Після кількох глибоких вдихів і видихів Костянтин затримав дихання і висмикнув уламок з живота. Він глянув на уламок у руці та жбурнув його в бік, потім обережно провів рукою по рваній рані, яка була довжиною десь три-чотири сантиметри, намагаючись знайти сторонні тіла. Не знайшовши нічого, він взяв до рук бурбон і вилив на рану. Від крику ледве стримався, адже біль був нестерпний.

Потім він взяв медичний клей і залив по краях рани, стискаючи її. Рана погано клеєлася, тому Костянтин взяв розколеного ножа і притулив його до рани. У цей момент він не міг більше стримуватись і закричав від болю. Запахло смаженим м’ясом і згорілим волоссям тіла. Кров, здавалося, зупинилася.

Костянтин, витягнувши з аптечки флакон з «цефтріаксон» (порошок від інфекцій) та ампулу з «лідокаїном» (знеболювальне), почав змішувати ці препарати. Він дістав шприц та джгут, перетягнувши рукою джгутом, щоб легше було вколоти ліки. Набравши рідину у шприц, він спробував вколоти її у вену, але з першого разу не вдалося. З другого — він проколов вену наскрізь, а лише з третьої спроби зробив собі ін’єкцію.

Знявши джгут і медичні рукавички, Костянтин намочив рушник та витерся від крові, яка вже розлилася по підлозі. Забинтувавши рану, він підняв пляшку бурбону, що валялася на підлозі, і попрямував до кімнати, де лежав гуманоїд. На вигляд гуманоїд був цілий, без жодних помітних ушкоджень, але здавалося, що він без тями. Костянтин сів у крісло, зробив кілька ковтків бурбону, і незабаром заснув прямо в кріслі навпроти ліжка.

Коли Костянтин отямився, перед ним було обличчя гуманоїда. Він не міг навіть поворухнути пальцем; складалося враження, що гуманоїд контролює його тіло. Костянтин почав зі страхом вдивлятися в очі гуманоїда, який невтомно дивився на нього. За кілька секунд у голові Костянтина з’явився голос: