Читати книгу - "Beautiful moon, ДіанаЛ"

Частина 11

Дні після тієї ночі стали для Емілії та Тао справжнім випробуванням. Хоч вони і зізналися одне одному у своїх почуттях, але відчуття, ніби щось невидиме стоїть між ними, не полишало дівчину. Рен зник так само раптово, як і з’явився, але його слова все ще лунали у її голові:

 

"Тао не той, ким здається…"

 

— Про що ти думаєш? — тихий голос Тао вирвав її з роздумів.

 

Вони сиділи на старому мосту над річкою. Сонце вже сідало, залишаючи на небі золотаві відблиски.

 

— Про нас… — Емілія подивилася на його профіль, який здався їй таким спокійним і впевненим. — І про храм.

 

Тао зітхнув і провів рукою по волоссю.

 

— Ти не залишаєш ці думки, так?

 

— Рен щось знає. І це щось стосується тебе. — Вона глянула йому у вічі. — Ти знаєш, про що він говорив?

 

Тао довго мовчав.

 

— Є речі, про які краще не знати, — нарешті сказав він. — Але якщо ти хочеш правди… Я покажу тобі.

 

Наступного дня Тао повів Емілію до старої бібліотеки, яка знаходилася неподалік храму. Пилюка тут лежала товстим шаром на всьому: від полиць до старовинних книжок.

 

— Що ми тут шукаємо? — прошепотіла вона, наче боялася злякати тишу.

 

Тао мовчки підійшов до старої шафи і витяг звідти товстий фоліант у шкіряному переплеті. Розгорнувши його, він зупинився на сторінці з малюнком храму.

 

— Колись цей храм був місцем, де люди приносили клятви… і жертви, — він говорив тихо, ніби боявся, що стіни почують його слова. — Існує легенда, що двоє закоханих поклялися тут у вічній любові під рожевим місяцем. Але один із них зрадив. І з того часу рожевий місяць став символом втраченої довіри.

 

Емілія погладила сторінку, відчуваючи стародавній папір під пальцями.

 

— Ти віриш у цю легенду?

 

Тао подивився на неї так, ніби зважував кожне слово.

 

— Після всього, що сталося… я не можу не вірити

 

Увечері вони повернулися до храму. Ніч була тиха, тільки вітер шепотів у гілках дерев.

 

— Ти відчуваєш це? — прошепотіла Емілія. — Наче повітря стало важчим…

 

Тао кивнув. Вони підійшли до старого вівтаря, де все ще лежали уламки стародавніх каменів. Раптом Емілія побачила щось блискуче серед руїн. Нахилившись, вона підняла маленький уламок металу — це був частково зламаний кулон, такий самий, як той, що подарував їй Тао.

 

— Як це можливо?.. — прошепотіла вона.

 

— Це частина стародавньої обітниці, — Тао взяв кулон у руки, уважно розглядаючи його. — Дві половинки одного цілого. Якщо вони знову зійдуться…

 

Раптом за їхніми спинами почулися кроки. Вони різко обернулися.

 

— Ви не мали цього знаходити, — голос Рена пролунав у темряві, і він вийшов на світло місяця.

 

— Рен?! — Емілія зробила крок назад. — Що ти тут робиш?

 

— Захищаю те, що належить мені, — в його очах палала темрява. — Ти не розумієш, що він — частина цієї легенди? Що його присутність тут — це повторення історії?

 

Тао стиснув кулаки.

 

— Досить.

 

Рен кинувся на нього, але Тао ухилився, відштовхнувши його вбік. Емілія закричала, коли Рен впав, але він швидко підвівся.

 

— Ви ніколи не будете разом, — прошипів він. — Тому що ця легенда — це наша історія. І цього разу все закінчиться по-іншому.

 

Раптом небо осяяв рожевий місяць. Емілія відчула, як її серце калатає в грудях.

 

— Все залежить від твого вибору, — сказав Рен, простягаючи до неї руку. — Вибери мене — і все це закінчиться.

 

Тао мовчки дивився на неї, його очі палали любов’ю та болем.

 

— Ти знаєш, де твоє серце, — тихо сказав він.

 

Емілія стояла між двома хлопцями, відчуваючи, як її серце калатає в грудях. Рожевий місяць заливав усе навколо таємничим світлом, і здавалося, що сама ніч затамувала подих в очікуванні її рішення.

 

Вона повільно зробила крок уперед — до Тао.

 

— Я обираю тебе, — її голос був тихим, але впевненим. — Моє серце вже давно зробило цей вибір.

 

Очі Тао засвітилися теплом і полегшенням. Він простягнув до неї руку, і вона, не вагаючись, узяла її. У цей момент все інше перестало існувати — тільки вони двоє під рожевим місяцем.

 

— Ти зробила помилку… — прошепотів Рен, його голос зривався від болю й злості. — Ти ще пошкодуєш про це.

 

Він розвернувся й зник у темряві, залишивши за собою лише тінь, що розчинилася в нічному повітрі.

 

Тао обережно обійняв Емілію, і вона відчула, як його серце б’ється так само швидко, як і її.

 

— Я боявся, що втрачу тебе, — прошепотів він у її волосся.

 

— Я завжди буду з тобою, — відповіла вона, стискаючи його руку.

 

Вони довго стояли так, загубившись у часі. Нарешті Тао відступив на крок і дістав із кишені невелику коробочку.

 

— У мене є для тебе дещо…

 

Він відкрив її, і місячне світло освітили парний кулон із рожевим місяцем.

 

— Це символ нашої обітниці, — сказав він, надягаючи кулон їй на шию. — Нехай цей місяць завжди нагадує нам про цей момент.

 

Емілія обережно торкнулася кулона пальцями, відчуваючи, як її серце наповнюється теплом.

 

— Дякую… — прошепотіла вона, і їхні губи зустрілися в ніжному поцілунку під рожевим сяйвом.

 

Наступного дня Емілія прокинулася з відчуттям, що все змінилося. Вона згадала події минулої ночі, кулон на шиї приємно холодив шкіру, нагадуючи про Тао.

 

Школа здавалася іншою. Рен не з’явився на уроках, і це непокоїло її. Але, коли вона зустрілася з Тао поглядами в коридорі, усе інше стало неважливим.

 

— Як ти? — тихо запитав він, підійшовши ближче.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍