Читати книгу - "Beautiful moon, ДіанаЛ"

 

— Краще, коли ти поруч, — відповіла вона, і його усмішка освітила весь її день.

 

Проте у коридорі за ними уважно спостерігали чужі очі. Щось підказувало їй, що ця історія ще не завершена…

 

Дні після тієї ночі здавалися спокійними, але Емілія відчувала, що це лише затишшя перед бурею. Рен не повернувся до школи, і його відсутність нависла над нею та Тао, наче тінь.

 

Одного вечора, коли вони з Тао прогулювалися містом, хлопець запропонував зайти до старого храму ще раз.

 

— Чому саме зараз? — запитала Емілія, дивлячись на нього з підозрою.

 

— Я хочу знайти відповіді, — відповів він, стискаючи її руку. — І відчуваю, що вони там.

 

Храм зустрів їх тишею та легким шурхотом вітру в гілках дерев. Тао запалив ліхтарик, і вони увійшли всередину.

 

— Ось тут ми знайшли той кулон, — прошепотіла дівчина, показуючи на старий вівтар.

 

Тао присвітив на стіну позаду вівтаря, і вони побачили вигравірувані стародавні символи. Один із них нагадував той самий рожевий місяць на їхніх кулонах.

 

— Це… обітниця, — здогадалася Емілія. — Тієї пари, про яку ти розповідав?

 

Тао кивнув.

 

— Якщо ці символи говорять правду, то… таємниця храму полягає не у проклятті, а у виборі. Кожне покоління повинне обирати: любов чи сила. І якщо вибір буде неправильний…

 

Він замовк, не наважуючись договорити.

 

— Що тоді? — запитала вона, дивлячись йому у вічі.

 

— Тоді рожевий місяць знову стане свідком втрати, — відповів тихо Тао.

 

 

Наступного дня в школі з’явився новий учень. Високий, із темно-русявим волоссям та холодними блакитними очима, він одразу привернув до себе увагу.

 

— Це Алекс, — представила його вчителька. — Сподіваюсь, ви допоможете йому адаптуватися.

 

Коли Алекс пройшов повз Емілію, вона відчула дивний холод, що пробіг по її спині. Хлопець зупинився, подивився на неї, а потім — на кулон на її шиї.

 

— Гарний кулон, — сказав він із загадковою усмішкою.

 

Протягом дня Емілія кілька разів помічала, як Алекс стежить за нею. Під час перерви він сів поруч і заговорив:

 

— Ти віриш у легенди про цей храм?

 

— А ти звідки знаєш про нього? — насторожилася вона.

 

— Тут багато старих історій, — ухилився від відповіді Алекс. — Але мене більше цікавить твій кулон.

 

Емілія мимоволі стиснула його у долоні.

 

— Це подарунок.

 

— Від Тао? — Алекс усміхнувся, і в його очах промайнуло щось темне. — Ну що ж… Буває.

 

Того вечора Алекс кинув Тао виклик: перегони на мотоциклах до старого мосту, що пролягав через річку.

 

— Це небезпечно, — шепотіла Емілія, коли Тао готував свій байк.

 

— Він хоче щось довести, — похмуро відповів хлопець. — І я не дозволю йому наблизитися до тебе.

 

Гонки почалися зі швидкого ривка. Мотоцикли ревли, прорізаючи нічну тишу. Емілія стояла на краю дороги, серце калатало, коли вони зникли за поворотом.

 

Несподівано Алекс різко підрізав Тао, змусивши його втратити контроль. Мотоцикл зірвався вбік, і хлопець ледве втримався на дорозі. Але замість того, щоб завершити гонку, Алекс загальмував і під’їхав до Тао.

 

— Це ще не кінець, — промовив він, а потім поїхав уперед, залишивши Тао на узбіччі.

 

Коли Емілія підбігла до нього, хлопець уже зліз із мотоцикла, тримаючись за плече.

 

— Все добре? — вона обійняла його, відчуваючи, як її серце стискається від страху.

 

— Все нормально… — прошепотів він. — Але з Алексом щось не так.

 

Тієї ночі вони сиділи на даху її будинку, вдивляючись у зоряне небо. Рожевий місяць знову освітлював їхні обличчя.

 

— Я не хочу, щоб ти була в небезпеці, — сказав Тао, обіймаючи її за плечі. — Але я боюся, що ця історія тільки починається.

 

Емілія притулилася до нього, відчуваючи тепло його обіймів.

 

— Ми впораємося. Разом.

 

Тао подивився на неї, а потім дістав із кишені ще один кулон — такий самий, як її, тільки інша половинка.

 

— Я хотів подарувати його тобі раніше, — прошепотів він. — Це символ того, що ми завжди будемо разом, що б не сталося.

 

Емілія взяла кулон, її очі наповнилися слізьми.

 

— Дякую… — сказала вона, а потім додала: — Я люблю тебе, Тао.

 

Він усміхнувся й поцілував її під рожевим місяцем, поклавши початок но

вій обітниці.

 

Таємниці ще чекали на них попереду, але зараз було важливо лише те, що вони разом.

 

Минуло кілька днів після того, як Тао і Емілія обмінялися кулонами, але вони не могли позбутися почуття, що за ними щось спостерігає. Місто стало більш тихим, а навколишнє середовище якось занадто спокійне, як перед бурею.

 

Цієї ночі, коли Емілія повернулася додому, вона помітила, що її вікно було відчинене. Серце пропустило кілька ударів. Хтось був у її кімнаті.

 

Вона тихо зайшла в будинок і підійшла до кімнати. Усі її речі виглядали на місці, але знову ж таки, у повітрі відчувалась дивна напруга.

 

Не було сумнівів, що це чиєсь попередження. Із кожним кроком вона відчувала, що має бути на сторожі. Вона швидко наділа на себе куртку і вирушила до Тао.

 

Поки Емілія йшла до нього, її серце билося все швидше. Вона намагалась зібратися з думками, але кожен крок лише збільшував її занепокоєння. Вона подзвонила йому, але він не відповів.

 

— Тао? — прошепотіла вона, намагаючись заспокоїти себе. — Ти там?

 

Ніхто не відповідав.

 

Коли вона дісталася до його будинку, двері були відчинені, а в коридорі панувала тиша.