Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Розділ 23: Холодна помста . Розбите серце

 

Зранку Евсун прокинулася, відчуваючи незвичайну тишу в кімнаті. Вона відкрила очі і побачила, що Емір стоїть біля її ліжка і дивиться на неї. Його погляд був серйозний, а на обличчі не було звичного тепла.

— Емір? Ти вже проснувся? — запитала вона, намагаючись встати.

— Так, проснувся, — відповів він коротко, не зводячи очей з неї.

Евсун помітила, що щось у ньому змінилося. Він виглядав не в гуморі, і на його обличчі не було того звичного спокою, який вона звикла бачити.

— Твоя була правда, — сказав він, перериваючи тишу, і його слова різко відрізнялися від того, що він говорив раніше.

— Тобто? — запитала Евсун, не розуміючи, про що він говорить.

— Це була гра, я помстився твоєму батькові. Чи справді ти подумала, що я можу кохати тебе? — голос Еміра став холодним і жорстким.

Слова ці вдарили, як грім серед ясного неба. Евсун не змогла стримати сліз, які несподівано навернулися на очі. Вона просто мовчки дивилася на нього, не вірячи тому, що чує. Її серце розривалося від болю.

Емір, нічого не сказавши більше, пішов до машини. Він не озирнувся. Евсун дивилася йому вслід, не в змозі повірити в те, що сталося. Вона не розуміла, що це було: чи то жарт, чи справжнє покарання.

Кілька хвилин вона стояла біля вікна, не знаючи, що робити. Її душа була спустошена, а думки змішалися. Вона не могла повірити, що він так з нею вчинив. Як же їй було важко зібратися і прийняти правду.

Невдовзі вона зібралася, вдяглася і, попрощавшись з господарями, подзвонила Селіму. Він приїхав майже одразу, і, побачивши її вигляд, одразу зрозумів, що щось не так.

— Евсун, що ти тут робиш? — запитав Селім, намагаючись зрозуміти, що сталося.

— Я просто… — її голос був ледь чутним. Вона не могла знайти слів, щоб пояснити, що трапилося. Тільки мовчки сіла в машину.

Селім не намагався більше допитуватися, бачачи, в якому стані вона. Він вирішив забрати її з собою і поїхати до пристані, щоб поговорити там. Евсун була в такому стані, що не могла навіть відповісти на його запитання.

Протягом поїздки, її очі почали заплющуватися від втоми, і незабаром вона знепритомніла. Селім, побачивши це, вирішив відвезти її в лікарню. Всі його спроби заспокоїти її були марними, і він зрозумів, що потрібна медична допомога.

У лікарні все стало ще складніше, коли лікар сказав, що Евсун у дуже поганому стані: вона не розмовляла, не їла, її фізичне і емоційне здоров’я було на межі.

— З нею все буде добре? — запитав Левент, який приїхав за повідомленням Селіма.

— Так, стан стабілізований, — відповів лікар, — але далі все залежить від вас.

Левент зайшов до палати, де Евсун лежала без сил, дивлячись на нього очима, що випромінювали біль.

— Евсун, я так злякався… Що з тобою сталося? — Левент сідав біля її ліжка, схвильований і бентежний.

— Брате… Все добре, я в нормі, — її голос був слабким, але вона намагалася не показувати, наскільки їй боляче.

— Я повідомив додому, зараз всі приїдуть, — додав Левент. — До речі, батько проснувся. Він теж приїде.

Не довелося довго чекати, і от, нарешті, до лікарні приїхали Дживан і Айше.

— Доню, — Айше швидко підійшла до неї, обійняла і поцілувала її.

— Мамо, — відповіла Евсун, її очі ще були наповнені сльозами.

— Як ти? — запитала Айше, побачивши, в якому вона стані.

— Добре, мамо, — Евсун  намагалася підняти настрій.

Дживан теж підходив до доньки, і її обійняв.

— Доню моя, — сказав він.

— Тату, — промовила Евсун, намагаючись зібратися з силами.

Левент і Дживан вийшли з палати, залишивши Айше і Евсун наодинці.

В той час Селім і Дживан розмовляли в коридорі.

— Селіме, де була Евсун? — запитав Дживан, не приховуючи занепокоєння. — Звідки її привезли в такому стані?

— Від Стамбула, — відповів Селім, — з містечка Амасра.

— Що вона там робила? — запитав Дживан, з серйозним виразом обличчя.

— Не знаю, пане Дживан, — відповів Селім, схвильовано.

— Дізнайся, опитай усіх і все з’ясуй, — наказав Дживан, після чого повернувся до палати.

Левент, почувши це, в свою чергу сказав:

— Батьку, яка різниця, де вона була? Спитаємо її пізніше. Головне, щоб вона була в порядку.

Дживан тільки глянув на сина, але промовчав.

Минуло два дні. Всі повернулися додому, і до Евсун приїхала Асли.

— Евсун! — Асли з радістю побачила подругу.

— Асли, люба, — відповіла Евсун, намагаючись усміхнутися.

— Як ти? — запитала Асли.

— Я в нормі, — відповіла Евсун, хоча її вигляд ще видавав сліди емоційного болю.

— Як справи вдома? — запитала вона.

— Ситуація напружена, — відповіла Асли. — Пан Дживан сказав Селіму з’ясувати, де ти була і що робила там.

Евсун відчула, як її охопила паніка. Вона боялася, що батько дізнається правду. Тепер їй доведеться стикнутися з його гнівом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍