Читати книгу - "Казки Міста Ф., Кірш Лі"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Листування:
На аркушах, які світяться в темряві, учні пишуть листа своїй зірці. Не ручкою, а особливим чорнилом зі світлячкового пилку, яке видно тільки в темряві. У листі можна спитати щось, розповісти про свій день, поділитися мрією.
Відповідь зірки:
Через кілька хвилин у повітрі над кожним листом починає світитися відповідь — коротке речення або слово, яке «виписується» з туману, пилу і світла.
Наприклад:
— "Твоя мрія росте, як суниця. Бережи її."
— "Не бійся бути тихим — тиша іноді голосніша."
— "Щоб змінити світ, досить обійняти маму."
Підсумок:
Діти діляться враженнями, але не зобов’язані читати вголос — бо листування із зіркою завжди трохи особисте.
Це заняття вчить чути, коли ніхто не говорить, і відповідати, коли тебе лише відчувають.
приклад заняття для п’ятого року навчання у Школі Чародійства і Незвичних Справ — коли учні вже не просто вивчають дива, а самі стають їхніми творцями
Заняття: "Вивчення Мап Невидимих Місць"
Рівень: 5-й рік навчання (вік учнів — 13–14 років)
Викладач: професор Іларій Слоу, експерт із Просторової Поезії та Меж Несказаного
Місце: Кімната, що сама обирає форму залежно від теми (цього разу — у вигляді круглої вежі з панорамним видом на парк)
Мета заняття:
Навчити учнів створювати мапи того, чого не видно: місць, що існують у спогадах, у почуттях, у мріях і навіть у тиші між словами.
Хід заняття:
Вступна медитація на спогад:
Учні заплющують очі і згадують місце, де їм колись було добре, страшно, затишно чи цікаво — але якого не існує на звичайних мапах.
Матеріалізація невидимого:
Кожен отримує аркуш із тонкого пергаменту, який реагує не на чорнило, а на думку. Учні починають малювати не лінії — а відчуття простору:
доріжки, які зникають, коли про них забуваєшбудинок, де живе неспокій
світло, що загоряється, коли ти сам
лавка, яка ніколи не промокає
крамничка речей, які ще не існують
Взаємне читання мап:
Учні міняються мапами — і намагаються «прочитати» чужий простір. Це вчить поваги до чужої внутрішньої географії.
Пошук Невидимого в місті:
Групами вони вирушають на прогулянку містом Ф., щоб «накласти» свої мапи на реальність і виявити — де ще ховається Невидиме? (Під ліхтарем, у старому вікні, у тіні дерева?)
Це заняття вчить старших учнів головного: бачити глибше, ніж очі дозволяють. Адже чародійство — це не про трюки. Це про тонкість відчуття, повагу до невидимого і здатність ділитись ним бережно.
Історія про гарячий чай, неочікуване чарівництво
і маленький вирій, що став пригодою
У місті Ф., де ранки пахнуть корицею, газетним папером і ще недописаними листами, одного разу в невеликій кав’ярні на розі сталася подія, яка змусила навіть кішку на підвіконні підвести голову.
Це був звичайний студентський ранок. Студент на ім’я Лев сидів за столиком біля вікна з гарячим чаєм і складною задачею. Завдання ніяк не піддавалось, олівець ламався, і нерви почали грати чайною ложечкою.
— Ну чому ж вона не вирішується?! — пробурмотів Лев і закрутив ложку в чашці так швидко, що чай збентежився.
І тоді, просто з глибини чашки, піднявся маленький, справжній смерч.
Він був крихітний — не більше як яблуко завбільшки, але спіраллю вився над чаєм, схожий на тонкий скручений дим, тільки блискучий. За мить — виплигнув із чашки, приземлився на підлогу, пробіг поміж столиків, обережно обійшов крихту круасану — і вийшов на вулицю.
Перехожі, які зазвичай поспішали, зупинялись і зачаровано дивились, як по тротуару біжить мініатюрний вихор, що не піднімав пилу, а лиш залишав за собою легкий аромат чаю з бергамотом.
— Такий гарненький! — казали.
— Може, це знак? — припускали романтики.
— Це ж місто Ф., тут усе можливо, — знизували плечима місцеві.
Смерч, мов веселий мандрівник, підскочив по площі, пробіг через сквер, де підняв кілька осінніх листочків у повітря, і нарешті — добіг до річки У.
І тут сталося справжнє диво: він не зник, не розвіявся, а ковзнув по поверхні води, як балерина — проти течії, аж поки зник за поворотом.
Кажуть, що він попрямував шукати виток річки У., щоб дізнатись, де починається шлях води, і, можливо, дати відповідь Леву на його складну задачу.
А може… він досі кружляє десь у верхів’ї, грається з джерелами, слухає розмови між камінням і мохом. А хтось, хто вмиє обличчя в тому витоку, раптом відчує легкий чайний вітерець — і зрозуміє: дива не зникають. Вони просто змінюють масштаб.
Про найзвичайнішу бабусю та зовсім незвичайну банку...
У місті Ф., на затишній вулиці, де акації кивають гілками вікнам, стоїть двоповерховий будиночок. У ньому мешкає бабуся Маруся — дуже звичайна, така, як усі: з фартушком у квіточку, пухкою булочкою у руці й добрим серцем.
Під вікнами її будинку ростуть скромні, але щедрі квіти — чорнобривці, півники, трохи календули та фавлії. На кухні — шафа з припасами, де все по полицях: компоти, варення, огірочки, мариновані сливи…
І на вигляд — нічого особливого.
Але є одна банка, яка стоїть у самому кутку, десь позаду сливового варення і полуничного повидла. Звичайна скляна банка. Але якщо світло падає під певним кутом, вона… мерехтить.
Бабуся ніколи про неї нікому не розповідає. Вона лише іноді витирає з неї пилець рушничком і ніжно зітхає.
Бо всередині тієї банки… міститься все місто Ф.
Так-так. У зменшеному, але надзвичайно точному вигляді. У банці видно:
дрібненькі будиночки з червоними та синіми дахами,крихітні машинки, що повільно їздять вулицями,
вокзал із мікроскопічним годинником,
річку У., яка тече всередині банки, і навіть видно, як хвильки торкаються пляжів — усіх п’яти.
і зовсім крихітних людей, які ходять, поспішають, сміються, і, здається, зовсім не підозрюють, що їхнє місто — у бабусі на полиці.
І навіть дамба там є. І птахи. І чайки над річкою. І собаки, що бігають подвір’ями. І коти, що спостерігають за собаками
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Казки Міста Ф., Кірш Лі», після закриття браузера.