Читати книгу - "Усі царства іншого світу, Лариса Лешкевич"

Це був той самий несамовитий біль, якого вперше зазнала вона, коли тікала від драконів, прориваючись крізь туман перехрестя...

– Х’ярго! – чи то прокричала, чи то прошепотіла Веда.

Гнат нічого не говорив, просто байдуже, без жодного виразу дивився як вона корчиться від болю.

Потім його обличчя почало віддалятися, і невдовзі все навколо затягнуло густою пеленою туману, а разом із навколишнім світом зник і біль.

Веда глибоко, полегшено зітхнула. Які знання повернула їй ця коротка подорож у минуле? Може, її душа просто полетіла туди, куди прагнула, а насправді їй потрібно зовсім в інше місце? А якщо вона так і продовжить безглуздо блукати гранями свого минулого?

Веда пильно вдивилася крізь туман. Їй здалося, що десь вдалині промайнуло світло. Вона кинулася на це світло і вдарилася з розмаху об щось тверде.

– От, дідько! – прошепотіла, потираючи забите плече, і, помацавши рукою крвзь туман, знайшла ручку. 

Тихенько повернула, увійшла і опинилася за столом у старій своїй квартирі, де вона жила з батьками…

Перед нею лежить відкритий зошит із завданнями з математики. Їй десять років, точні науки даються важко, а в матері не вистачає терпіння займатися з нею, до того ж і з матері математик – так собі... І Веда, замість того, щоб розв'язувати рівняння, пише олівцем у зошиті розрізнені рядки, римує їх, створюючи чотиривірші.