Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Досить кричати. - заспокоїла її Ейр. - Бережи сили.

- Заткнися. - обірвала її Естель. - І відповідай.

Сабазадонка вкотре зітхнула. Повернулася до чемпіона.

- Якщо у мене в загоні є воїн, який може відбивати мечі голою дупою, я б хотіла про це знати заздалегідь, щоб прикриватися цією дупою.

- Якби я знав, що мечі амаліонів не зможуть мене пробити, я б тобі сказав. - втупив у дівчину погляд чемпіон.

Запанувала тиша. Ейр різко повернула голову до Естель.

- Запали очі.

Химерниця підняла брови, але виконала прохання. Ейр повільно вийняла меч і одним різким ударом завдала укол чемпіонові в руку. Меч відскочив від руки, як і чемпіон від Ейр. Свій меч він не вихопив. Румадеу завмер, дивлячись на свою руку. Сабазадонка підійшла ближче і ще кілька разів вколола його в різні місця.

- І що це значить? - запитала Естель.

- Це означає, що тобі треба добре запам'ятати це питання і поставити його тому, хто зможе на нього відповісти. - Ейр вклала меч у піхви у себе за спиною.

- Максуд. - здогадалася Химерниця. - Ти думаєш він спеціально направив Химерницю на це завдання?

- Не просто Химерницю. - похитала головою Ейр. - А Химерницю із профільним синім кольором. Бачила, як Делоріс посилює похмурих? Тревізо так само діє на заклиначів. А ти… на чемпіонів.

- І на подрібнювачів. - підхопила естафету дівчина. - Добре, капітане. Що будемо робити? - витяглася по струнці Естель.

Капітане? Ейр усміхнулася.

- Підемо додому. У мене тут залишилося загорнуте м'ясо. Але після болота його їсти не можна. - Сабазадонка витягла з кишені моточок, про всяк випадок понюхавши його.

Ганчірка з м'ясом відразу ж вирушила в найближчі кущі.

- Бігти не будемо. Іти далеко. Якщо знайдеш воду, одразу кажи. - сказала вона чемпіонові. - Можливо, придумаємо якісь капкани для звірів, якщо зупинятимемося надовго. Усе, рушаймо.

Група вирушила у довгий шлях. У середині дня до них прилетів орел. Величезний птах почав пікірувати з висоти прямо на Естель. Ейр і Румадеу вийняли мечі, але Химерниця зупинив їх жестом. Вона висунула руку і орел сів на неї. Тієї ж миті він перетворився на білий серпанок і розвіявся в променях сонця. У руці Химерниці залишилася записка.

- Сандрін питає, як у нас справи. - розповіла їм Ревіаль, прочитавши записку.

Ейр почухала потилицю. Потрібно розповісти все, як є. Не найкращі новини, але які вже є. Максуд має знати правду. Естель вийняла смердючі, але висохлі листочки паперу. Ще перо, що працювало на серпанку, сіла на землю. Вона коротко описала ситуацію та викликала птаха. Маленькою мотузкою прив'язала записку до пернатого лапи і скинула його з руки. Птах полетів. Химерниця не згасила очі.

- Коханцю ще хочеш написати? - посміхнулася Ейр.

Естель виставила руки в її бік і сині краплі задзижчали навколо її зап'ясть. Чемпіон та сабазадонка напружилися і застигли, очікуючи на щось погане. Ще мить і стріли зірвалися з руки Химерниці.

Вони пролетіли за кілька сантиметрів від обличчя Ейр. Химерниця усміхнулася.

- Хто приготує нам поїсти?

Румадеу озирнувся. Невеликий сірий заєць ще смикав ногами. Ейр усміхнулася і порилася в кишенях, намацуючи кресало. Тепер цілий день вони можуть не думати про їжу.

Багаття розвели швидко. Чемпіон обробив здобич і незабаром заєць уже готувався на рожні.

- Шкода, солі немає. - підібгала губи Естель.

- Не біда. - сказала Ейр, махаючи перед ними пучком трави. - Із цим і сіль не потрібна.

Далі до пізнього часу йшли без перерв. Ейр сказала, що вночі також треба йти. Ніхто з нею не сперечався. Години чотири вони відпочивали. Після опівночі знову вирушили в дорогу. Про Жазель ніхто не говорив. Чемпіон і Химерниця майже не знали її, а Ейр було боляче згадувати про худеньку молоду дівчину, з якою вона встигла подружитися. На війні не обходиться без втрат. Зате можна було згадувати різні ситуації, пов'язані з клерком. Починаючи від їхнього знайомства. Ейр часто зітхала по дорозі додому.

 

- Там далі мій кінь. Спробуємо якось закріпити цю штуковину. - запропонувала дівчина.

Оз не став із нею сперечатися. Жазель добре пам'ятала, де вона залишила коня, тому знайти його не важко було навіть у темну ніч. Чоловік у плащі ніс кам'яний ящик. Скільки він важив, Жазель навіть подумати було страшно. Хоч би кінь витримав. Адже їм усім потрібно на ньому розміститися.

- А чи можна розбити цей… цю коробку? - запитала дівчина.

- Ні. - похитав головою Оз. - Вона створена. Алхімістом. Її не розбити.

Клерк уважно оглянула кам'яний ящик. І з чого він узяв, що його створив сам алхіміст і що його не можна розбити? Але спитати про це дівчина не наважилася. Оз добре закріпив важку ношу за сідлом коня. І до неї примайстрував ще дещо. Потім закашлявся і впав. Жазель витріщила очі, не знаючи, як йому допомогти.

- Чого вирячилася? - витягла й без того довгу морду маленька лисиця. - Вода є?

Жазель кивнула головою. Вона швидко вийняла флягу зі своєї сумки. По її вазі зрозуміла, що там нічого немає. Напевно, вона всю вилила собі на голову.

- Порожньо? Відразу видно – дівка! - кинула лисиця і помчала геть. - Чого стоїш? - долинуло здалеку. – Давай за мною.

Дівчина зітхнула, подивилася на Оза, який скорчився на землі і продовжував кашляти. Залишати меч без нагляду не хотілося. Але як вона могла захистити його без Оза? А з ним? Жазель ще раз зітхнула і попленталася в той бік, звідки лунав голос загадкового звіра. Вона несла флягу із собою. Вся вода у неї пішла на те, щоб намочити волосся та врятувати людину в плащі. Отже, нема чого тут на неї намовляти. Якби не ця вода, Оз був би давно мертвий. Або ще мучився б. Невідомо ще, що краще.

Вона знову увійшла до поліоту. Сірі будівлі у світлі місяця здавались такими похмурими, що їй довелося міцно тримати себе в руках, щоб не вибігти звідси. Знову звірятко її покликало. Вона пішла на голос. Відчинені двері біля якоїсь крихітної будівлі.