Читати книгу - "Усі царства іншого світу, Лариса Лешкевич"

– Слухай усе з самого початку. Моє тіло скувало прокляття, а душа залишалася вільною. Після того, як ти, з волі заговорених слів, пішла у світ людей, я кинувся за тобою. Почуття провини, туги, відчаю і любові вели мене слідом. Двічі я народжувався і жив як людина, чекаючи на твою появу, але мені не вдавалося тебе вберегти, тому що сам факт народження у світі людей скасовував багато моїх можливостей.  Ти помирала, не досягнувши навіть десятирічного віку, а я нічого не міг із цим вдіяти... Втретє, вгадавши, де й коли ти народишся, я не став повторювати попередніх помилок, а просто заволодів тілом того, хто міг би опинитися до тебе ближче за всіх. Цьому хлопцеві тоді було вісімнадцять років. І я змінив його суть і повів туди, куди не міг піти без його допомоги.

– За сім років до мого народження? Але як у тебе вийшло  про те дізнатися?  

– Усьому передують певні знаки, особливо такій знаменній події...

– Добре. А далі? – запитала Веда, стискаючи його руку у своїй гарячій, вологій від страшного хвилювання долоні.

– Хлопець став поводитися так, як потрібно було мені, і поступово його власна свідомість застигла і перестала жити. Я не відпускав її на волю тільки тому, що знав: у якийсь момент вона мені ще знадобиться. Далі все сталося так, як я тобі розповідав. Звичайно, довелося трохи підтасувати долі всіх залучених до тих подій, але, на жаль, інакше я б тебе не втримав.

– То мої справжні батьки не були якимись особливими, обраними для мого народження? Просто мені цікаво, чому саме вона стала моєю матір'ю!

– Ні, вони були звичайними людьми. Бабця, щоправда, дійсно ворожила на картах і вміла лікувати травами. Те, які в тебе батьки – не так уже й важливо, головне ким ти мала стати і що привнести у світ... Я не міг ні в чому тобі зізнатися.  Але коли ти була зовсім маленькою і засинала на моїх грудях, я розповідав тобі про Зальгар і про те, хто ти є.  А потім   перестав, бо ти росла і починала розуміти мої слова...

Веді чомусь страшно було питати про те, як йому довелося розпорядитися долями близьких до неї людей, але Х’ярго заговорив про це сам.