Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

- Я хочу пройтися. Можеш ти тепер сісти на коня.

- Ми так надто повільно рухатимемося. - ввів її в курс справи чоловік у плащі.

- Якщо люди довгий час проводять в одному положенні, то можуть померти. - заперечила Жазель.

Оз не став сперечатися. Він спритно застрибнув на коня. Жазель із заздрістю глянула на нього. Вона так не могла. Особливо, коли ззаду стирчала та кам'яна штуковина. І один рулон, який взагалі сильно виступав з обох боків від коня. Він і заважав закидати їй ногу. А йому ні.

- О, ти жива? - здивувалася лисиця, коли підбігла ближче.

- Хто ти така? - запитала Жазель.

Дівчина насупила брови. Ніч минула, небезпека минула, тепер би отримати відповіді хоч на деякі запитання.

- Я не вона! - зі злістю в голосі гаркнула лисиця. - Я – Криза!

На ці слова вона відкинула голову, розтягуючи своє ім'я. Жазель більше це було схоже на завивання.

- І про що мені це має говорити? - спокійно спитала дівчина, починаючи йти вперед. - А куди нам іти? - запитала вона, повернувши голову до Оза.

Той мовчки вказав рукою напрямок. Жазель кивнула і трохи повернула.

- Ну, хто ти такий? - звернулася вона до лисиці.

- Ти зовсім тю-тю? Я – Криза. - знову з якоюсь помпезною інтонацією розтягла своє ім’я лисиця. -  Я знаменую славну епоху богів. На яку люди чекають уже багато років.

- А брати твої, як там їх... Апокаліпсис, Катастрофа...

- Катастрофа – це сестра. Ти взагалі нічого не тямиш? - знову зі злістю блиснула очима лисиця.

- Вони теж знаменують епоху? - запитала Жазель.

Звір задоволено закивав головою. Дівчині здалося, що він навіть усміхався.

- Ну, і імена у вас такі... такі...

- Які? - підняла брови лисиця.

- Ну, такі, що одразу зрозуміло – настане щось гарне, хороше. Криза, Катастрофа, Армагеддон. - Жазель посмакувала слова. - Мм ... аж хочеться, щоб швидше це все настало.

- Бачиш? - обернулася лисиця до Оза. - Один ти віслюк, нічого не розумієш.

- Ага! - Жазель аж присіла і тицяла пальцем у бік лисиці.

- Що "ага"?

- Ти теж жартів не розумієш. - зловтішно посміхнулася рудоволоса.

- А-ну, а-ну. Пожартуй разок. Якщо хочеш, я тобі жарт підкажу.

- Ти мені підкажеш жарт, щоб потім над ним самому і посміятися? - насупилась Жазель.

- А що тут такого? - знизала плечима лисиця. Або дівчині так здалося.

Клерк почухала чоло. Гаразд, з навіженою лисицею розібратися не вийшло. А чи могло? З лисицею, що говорить? Ні, це вище її сил.

- А ти хто такий? - запитала дівчина. - Що водохлеп, то я вже зрозуміла.

- Я не водохлеп. - запротестував чоловік у плащі.

- Ти воду хлептав? Виходить, водохлеп. - кивнула Жазель.

- Якщо дотримуватися твоєї логіки, то всі люди водохлепи. І звірі. І птахи. І…

- Ох, і нудний ти.

- Чому? Обґрунтуй свою точку зору. - звернувся до неї Оз.

- Ось бачиш! Ще один доказ.

Оз різко озирнувся, потім подивився на всі боки.

- Де?  спитав він.

Жазель зітхнула.

- Що де"?

- Доказ. Ти сказала “ось бачиш”. Я не бачу.

Дівчина грюкнула себе по лобі і протягла рукою по обличчю аж до підборіддя. Глибоко вдихнула. Скільки там їм ще до фортеці? Цікаво, чи людина може проспати пару трійку днів?

- Я вимагаю пояснень. - не вгамовувся Оз.

- Та заспокойся ти вже. - кинула йому лисиця. - Розумієш, е… як там тебе?

- Жазелізе.

- Так, Жальз, Жазл, тьху, яке огидне ім'я. - лисиця в буквальному значенні слова плюнула собі під ноги.

Жазель підняла брови.

- А в нього ім'я краще? - запитала дівчина здивовано.

- Демостеносаїоз Димитріоз Дендроз? Звичайне ім'я. Точніше, краще, ніж у тебе. І запам'ятати легше. - лисиця закивала з таким виглядом, ніби їй було невтямки, як таке можна не розуміти.

- Жа-зель. - сказала по складах дівчина.

- Жа-зель. - повторило звірятко. - Язика зламати можна.

- У язиці немає кісток. - долинув голос Оза. - Його не можна зламати.

- Так-так, розумнику наш. - перебила його лисиця. - Дякую.

- То що ти там хотів сказати? - спитала Жазель у лисиці.

- Тільки те, що нашому другові не вистачає спілкування. Зовсім. Тож він дивний. І говорить дивно. І ще дивно, що ти його розумієш. І мене. Це подвійно дивно. Скільки там уже “дивно” я назвав? Так ось, усе питання у тому, хто ти така?

- Я хто така? - розкинула Жазель руки в сторони. - І це в мене запитує лисиця, що говорить голосом людини? Яка подорожує з подвійно дивною людиною, яка дивним чином змогла випити стільки води? Я досить раз згадала слово "дивний"?

Ще десять хвилин не вщухала суперечка про те, хто з них дивніший. У хід пішов і доказ про руде поспіхом обстрижене волосся. Жазель виправдовувалася, говорячи, що якби вона цього не зробила, то не врятувала б їх. На що отримала відповідь, що те, що вона їх врятувала, дивно. Закінчилась тим, що дівчина схопилася за голову і веліла всім замовкнути. Звичайно, лисиця знайшла таку реакцію дівчини дивною.

Хоч вони й сперечалися ще годину про все на світі, якось Жазель почувала себе затишно. Оце й було по-справжньому дивно! Їй цікаво було дізнатися думку… лисиці. Той зануда теж іноді говорив розумні речі. І звичайно вони вдвох зі звірком спеціально вставляли в розмову більше метафор, щоб їхній занудний друг весь час перепитував і поправляв їх. Це тішило Жазель. Забавляло настільки, що вона навіть оком кліпнути не встигла, як почало темніти. Це вона пройшла кілька годин по степовій місцевості? Своїми ногами? Дівчина дуже здивувалася. Вона порилася в кишені. М'яса вже немає. Кілька годин тому вона з'їла останній шматочок. Оз сказав, що був ситий. Звичайно, стільки води влити у себе. Лисиця... у нього Жазель не питала. Хай зловить собі щось.

- Тобі треба поїсти. - сказав Оз. - Якщо я приїду без тебе, мене можуть не пустити до фортеці.

Жазель вже відкрила рота, щоб пояснити йому кілька речей. По-перше, не все так просто. Фортеця оточена і підійти до неї буде не так просто. По-друге, вони повинні пройти сходами зі скель, які повинен створити алхіміст, якому повинна повідомити про це Химерниця, яку повинна повідомити про їхнє прибуття інша Химерниця. І по-третє, і найголовніше, єдина причина, через яку вона має вижити – це щоб його пустили? Дівчина надула щоки, але нічого не сказала у відповідь. Ще передумає їхати.