Читати книгу - "Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар"

      Але через кілька годин після прибуття останнього члена ради, коли вони всі зібралися в конференц-залі. Тіні зникли, чи то ще краще замаскувалися, чи то покинули острів. 

      Зараз, коли більша частина охорони сконцентрувалася навколо конференц-залу, ми вирішили висунутися в бік реактора острова. Взагалі тут було встановлено чотири реактори класу лінкор, і всі вони були розміщені в різних частинах острова.

      Нам не потрібно було підривати всі чотири реактори. Нам необхідно було це зробити лише з одним, інші вибухнуть слідом за першим. Тож ми попрямували в найближчу до нас реакторну.

      Проблеми почалися щойно ми відійшли на сто метрів від нашого складу. Ліка мала рацію, і система безпеки нас одразу виявила, але у зв'язку з інерційністю мас детекторів не могла визначити точного нашого місця розташування.

      Уже за кілька хвилин нам почали траплятися назустріч дроїди. Перша така зустріч була навіть дещо небезпечною для нас. ШІ, відповідальний за безпеку, вирішив нас спочатку зловити для з'ясування наших особистостей. А тому відправив десяток дроїдів з паралізаторами. 

      Ми не очікували настільки масованого вогню паралізаторів, а тому наші щити були налаштовані не на протистояння їм, а на захист від зброї.  Ця наша помилка ледь не спричинила перевантаження щитів, які змушені були протистояти не профільному типу шкоди.

       За допомогою телекінезу я з хлопцями швидко впоралися з дроїдами не витративши і двадцяти секунд на їхнє знищення. Після цієї події ми стали рухатися акуратніше і напоготові відбити напад.

      Наступне не змусило нас чекати, по-перше, на черговому перехресті коридору зі стелі висунулася турель і відкрила вогонь на поразку, на підтримку в неї було півтора десятка бойових дроїдів.

      Цього разу нам довелося відключити маскування, інакше щити могли не впоратися з випадковими влучаннями, а вони послідували досить швидко. Довелося не тільки телекінезом попрацювати, а й знищити кількох за допомогою пострілів.

      Саму турель заткнула Ліка за допомогою підствольної плазмової гранати. Закінчивши зачистку, ми побігли в бік реакторної, але, як виявилося, іскін, поки ми відбивалися, здійняв тривогу, і в нашому напрямку бігло кілька десятків професійних військових. Це було вже дуже погано.

     —  Хлопці починайте активацію евакуатора, більше в бій не вступайте, ваше завдання тримати його готовим до негайної активації, - сказав я Троді та Невісу.

     — Прийняли,- відповіли вони і стали підключати вбудовані в скафандри накопичувачі пси енергії, причому не тільки у своїх, а й у наших. Мікіль кілька місяців тому змогла змінити форму тих бочкоподібних накопичувачів, які нам дісталися, і ми інтегрували їх у свої скафандри. - П'ять хвилин і будемо готові.

     —  Окей, Ле Ха відкривай прохід,- скомандувала Ліка, коли перед нами опинилася бронестворка, що веде в енергетичний сектор острова.

      Знищити бронестворку було не просто, метал виявився міцнішим навіть за броню космічних кораблів, але за хвилину в бронестворці проходу завтовшки метр з'явився отвір, через який ми швидко проскочили.

       Ліка ж у цей час уже вістрілювалася від військових. Довелося навіть активувати захисний артефакт, оскільки щити скафандрів уже не справлялися з вогнем супротивників.

       Пройшовши останнім у пророблений отвір, я розвернувся і телекінезом знищив п'ятірку бійців, які кинулися за нами. Крики "Псіон", що пролунали, дещо остудили запал наших супротивників, але все одно вони продовжували нас атакувати.

       Щоб за нами не проскакали в отвір довелося пожертвувати одним із двох захисних артефактів і залишити в отворі. Судячи зі швидкості виснаження артефакту, у нас було близько двох хвилин до того, як вони прорвуться до нас.

            Різко прискорившись, ми побігли з усіх сил до реактора. За півхвилини ми опинилися перед черговою стулкою воріт. Цього разу вона вела в сам реакторний відсік. Прискоривши сприйняття, я знову почав проробляти отвір. 

      Тут товщина воріт виявилася навіть більшою, ніж перед цим. Тож довелося витратити більше часу. Наші противники нас уже наздогнали і запустили керовану ракету з-за рогу. Невіс відволікшись від евакуатора зміг змусити здетонувати ракету ще на підльоті, а тому наші щити змогли впоратися з наслідком вибуху.

      —  Бляха, де термінал? - вилаялася Ліка,- Він має тут бути для ручної роботи над реактором.

        —  Ось ви і попалися,- пролунав голос із динаміків,- Невже ви думали, що ніхто не передбачив можливість прориву до реактора? Якщо так, то ви повні ідіоти, хоча, судячи з усього, умілі ідіоти, -- веселим тоном вимовив цей ненависний голосом, -- Забув представитися капітан острова Керхірд Восьмий.

       —  Ліка, нічого зробити не вийде? -- запитав я в неї.

     —  Без терміналу нічого не зроблю.- відповіла вона мені. Тим часом капітан продовжив віщати.

      —  Щити на реакторі можуть витримати залп гармати лінкора, нехай і допоміжного,- трохи тихіше він додав. - Тож здавайтеся, обіцяю швидкий допит і смерть.

     —  Хрін з ними, йдемо,- ухвалив я рішення. Нехай, ми виходить витратили даремно час і ресурси, але своє життя однозначно важливіше.

     —  Льо Ха, біда,- запанікував Невіс,- Енергії не вистачає. Захисний артефакт витягнув із накопичувачів багато енергії. не вистачає на перенесення.

     —  От же хрінь, ну чому так, - почав я лаятися. - Шанси відбитися у нас є? - подивився я Ліці в очі, приймаючи, напевно, найважливіше рішення у своєму житті.

     —  Може бути, і протримаємося хвилин п'ятнадцять, але нас задавлять,- чесно відповіла Ліка.

       —  Ліка, хлопці, вибачте мені, я, чекайте на мене, я повернуся, - вимовив я і виплеснув практично всю доступну енергію зі свого резерву в артефакт евакуації, залишивши лише трохи для ще однієї дії.

        За мить стався сильний спалах білого кольору, і сфера радіусом три метри зникла з реакторного відсіку, прихопивши з собою хлопців, і залишивши мене одного тут.