Читати книгу - "Капітани піску. Габрієла"

часто звертається до поетичного жанру, але в його творчості поетичне бачення світу посідало й посідав принципово важливе місце. Мабуть, вперте це найвиразніше прозвучало в романі «Жубіаба».

Антоніо Балдуїно — мрійник: вдивляючись у нічне небо, він бачить яскраву зірку, і вона видається йому Зумбі, легендарним вождем повсталих негрів, його улюбленим героєм з самого дитинства, який (хоч і на короткий час) створив республіку вільних повсталих рабів. Тісний зв'язок з народом, відчуття себе частиною колективу, яким для нього є весь народ, ріднить Антоніо з героями народних епосів.

Народні маси, як показує Амаду в особі найкращих своїх представників, таких, як Автоніо Балдуїно або мулат Гума з роману «Мертве море», обов'язково дозріють до своєї революційної місії, хоча процес цей складний, але неминучий. Поступове становлення свідомості у простої людини, представника найбідніших верств бразильського народу, — одна я важливих тем усієї творчості Жоржі Амаду.

Роман «Мертве море» за образною системою і за тематикою можна, мабуть, прямо співвіднести з народною піснею про любов і про море, про високе, піднесене почуття, що перемагає смерть. Образ Гуми багато в чому перегукується з образом Антоніо. З дитинства знайомий з важком працею, лишившися сиротою, Гума закоханий у море, і життя його невіддільне від морської стихії. В цьому романі Амаду особливо широко використовує фольклорний матеріал.

Роман «Капітани піску» вже далекий від суто фольклорних мотивів. Письменник присвятив його безпритульним підліткам з околиці Баїйї, які створили власну комуну і жили на рівних началах, ділячи радощі й біди, пізнаючи чимдалі більше життя у всій його непривабливості, входячи з чорного ходу у світ кохання, у світ дорослого життя.

Центральний герой роману Педро Куля в загальних рисах нагадує Антоніо та Гуму. Тепер це сімнадцятилітній ватажок групи хлопчаків. Типова для творів Амаду й еволюція героя. Пройшовши тяжкі життєві випробування, втративши кохану й багатьох друзів, Педро Куля, однак, не втрачає життєвого стрижня, навпаки, він знаходить сенс життя у боротьбі, революційному русі.

У цьому романі, порівняно з попередніми, більше індивідуалізованих образів героїв-підлітків. Викликає інтерес і своєрідна постать падрі* Жозе Педро, що стає на захист «капітанів піску», допомагає усім, чим може. Колишній падре Жозе Педро, проте, не відмовляється від своїх юних друзів, він глибоко цінує їхню любов і розуміє, що він, єдиний дорослий, якому виявили довіру безпритульні хлопчаки, може й повинен в міру своїх сил допомагати їм. Він бачить свій людський обов'язок у допомозі знедоленим.

У цілому підлітки скептично ставляться до релігійних вірувань всіх напрямів, але все ж з дитячою щирістю й наївністю часом вірять у можливість втручання якоїсь вищої сили, що може раптом змінити їхня життя на краще. Як усі діти на світі, вони ще вірять у казку, у можливість чарівних перетворень і неймовірних змін у їхніх долях.

Падре Жозе користується любов'ю не лише «капітанів піску», а й усіх бідарів околиці. Це добра, співчутлива людина. Такою ж добротою і готовністю завжди допомагати в нещасті і злиднях бідній людині наділена у романі й жриця язичницького культу дона Анінья.

В описуваний письменником час у Бразілії було навіть заборонено язичницькі святкування. Тому перед одним з кандомбле поліція забрала з капища ідола бога Огуна, без якого свято неможливе. Дона Анінья скаржиться «капітанам піску»: «Не дають бідній людині жити… І богу бідняцькому спокою не дають. Бідняк не має права вже ані танцювати, ані співати, ані помолитися своєму богові… Їм не досить убити бідняка голодом, вони ще й святих забирають у нього!» Хлопчаки викрадають Огуна і повертають на місце. Проникливо й виразно звучить у романі й епізод, в якому, вражений темною фігуркою малого Христа при білій мадонні («Бог усміхається, як негренятко»), один з «капітанів» викрадає цю різьблену ікону і ховає в руїнах. (До речі, чорне немовля Ісус яскравий приклад двовір'я.)

«Капітани піску» у творчості Амаду — певний крок уперед порівняно з «Жубіабою» і «Мертвим морем». У ньому хоч і незначна доля фольклорного матеріалу, але виразно відчутні елементи авторського романтичного світосприйняття, що й споріднює цей роман з попередніми творами Амаду. Водночас у «Капітанах піску» намічається новий стиль у творчості письменника. Стає точнішим і критичнішим погляд на суспільство, в якому живуть герої, психологічно глибше вибудовані образи персонажів. Однак наступний твір Амаду «ABC Кастро Алвеса» знову виявився літературною стилізацією під фольклор. Продовження ж лінії «Капітанів піску» і, можливо, саме злиття обох напрямів у творчості письменника й привело його до нового «баїйянського» фольклорного циклу, який почався з «Габрієли» і «Старих моряків».

30-ті й 40-і роки були для становлення сучасної латиноамериканської прози періодом, коли формувалася письменницька свідомість, коли в різних країнах митці слова поступово приходили до усвідомлення необхідності власного бачення світу, яке має виходити з гострих соціальних проблем, з реалій навколишньої дійсності, з одного боку, і з національної духовності своєї країни, з традиції самобутньої народної культури, яка часто далеко відходила від писемної, офіціозної, — з іншого. Звідси — широке звернення до фольклору, намагання по-новому його осмислити і використати як засіб поетики, а не як екзотичний Орнамент. Фольклорний матеріал стає засобом проникнення у народну свідомість, єдиним для письменників шляхом, по якому можна прийти до створення справжньої літератури, національної й інтернаціональної у найвищому розумінні цих слів.

Досвід цього періоду став останнім естетичним щаблем, що відділяв літературу країн Латинської Америки від досягнень сьогоденної світової літератури.

Твори М. А. Астуріаса, А. Карпентьєра, Ж. Амаду, поезія Пабло Неруди й Октавіо Паса, як і багатьох інших митців, саме в ці роки й заклали фундамент нової латиноамериканської літератури.

Проте Жоржі Амаду ще досить тривалий час тукає свій власний напрям у бурхливому вирі латиноамериканської літератури, що зростає. Минає близько десятиліття, перш ніж письменник, пройшовши ще один етап пошуків й утвердження на нових ідейно художніх позиціях, знову звертається до фольклорного матеріалу, продовжуючи свій «баїйянський» цикл романів, який і стає його вищим досягненням.

Однак іще до того Амаду пише кілька творів, кожен з яких (попри всю їхню стильову і тематичну розмаїтість) стає новим його кроком у творчих пошуках.

Художня публіцистика Амаду започатковується книгою про класика бразильської поезії Кастро Алвеса. У 1948 році він видає «Життя Луїса Карлоса Престеса, лицаря надії» — в розпал кампанії за