Читати книгу - "Жахослов"

тягнучи Ґіньйоля за собою. Керівник Театру Жахів був на диво мовчазний. Дю Руа передав повідець Морфо, який вишкірився і злостиво смикнув його. Нашийник міцно стиснувся, і з горла Ґіньйоля почувся свист – повітря виривалося крізь пищик.

Отже, посаду головного монстра було узурповано.

Це більше не було шоу Ґіньйоля. Тепер тут головувало Червоне Коло.

Доктор Орлов вишикував учасників уздовж задньої куліси, наче для розстрілу. Кейт майже очікувала, що їй зав’яжуть очі, а тоді збагнула, що це був би вияв милосердя… а від Червоного Кола милосердя годі було чекати.

Морфо, Маліта і Орлов залишилися на сцені. Морфо був оголений до пояса, демонструючи свої бойові шрами. Маліта і Орлов надягнули фартухи м’ясників і білі халати. За лаштунками на лавці реквізиту були розкладені молотки, кліщі, ножі, серпи, долота, кийки й інші знаряддя для тортур. В асортименті були також пляшечки з отрутою й кислотою. Низенький круглолиций лисий чоловічок стояв поряд і постійно посміхався, готовий за першим словом видати потрібний інструмент. Дуже професійно.

Кейт подумала була схопити пляшечку з кислотою, але зрозуміла, що тоді її застрелять. Вона не мала сумніву, що чоловік у костюмі горили – влучний стрілець. Звичайно ж, така поспішна смерть зіпсує виставу, але їй це вже не допоможе.

Завіса піднялася, спалахнули вогні.

За їхнім мерехтінням вона роздивилася силуети.

Процесія йшла проходом між рядами й підіймалася вкритими килимом сходинками на сцену, перетинаючи невидимий бар’єр між драмою й глядачем.

Дю Руа вів під руку даму в яскраво-червоній мантії з капюшоном, чиє обличчя ховалося під вуаллю.

Кейт не сумнівалася, що Червоне Коло задоволене новенькою. Вона лише сподівалася, що за рік-два Кларі стане нудно, і вона отруїть усю цю зграю. На той час їй випаде можливість спокусити інтерна в Школі тропічної медицини і отримати для своїх темних справ яку-небудь нову, страшенно небезпечну бацилу. І дю Руа вже не буде таким пихатим, коли все його обличчя обсипле гнійними фурункулами.

Решта ступали вслід за Королем і Королевою Жаху.

Генерал Ассолан був при повному параді. Його груди прогиналися від блискучого тягаря медалей та орденів. Отець де Керн, давши волю фантазії, підвищив себе до кардинала. Його червона ряса була завеликою навіть для Рішельє. За ним, наче за нареченою, тягнувся шлейф, який несли чортенята – оголені діти, повністю вкриті червоною фарбою. Від браку кисню вони хиталися, починаючи задихатись. Шарль Прадьє був одягнутий у мантію судді й відповідну перуку – за запозиченим у британців звичаєм накриту зверху чорною шовковою хусткою на знак винесення смертного вироку. Ежен Мортен підперезався широким французьким триколором поверх придворного вбрання і привів із собою п’яну дівицю сумнівної поведінки. Білява хвойда гиготіла й квоктала, псуючи всю урочистість моменту. Може, зрештою на неї теж чекає участь у виставі? Знайти заміну білявці не важче, ніж жовтій канарці Максиміліана.

Глядачі мали червоні карнавальні маски – радше за звичаєм, ніж заради збереження інкогніто.

Персонал у червоних лівреях розставляв на сцені крісла якомога ближче до місця дії. До підлокітників крісел кріпилися індивідуальні таці із закусками і напоями. На кожне сидіння навіть поклали згорнуту програмку.

Хотіла би Кейт подивитись порядок виступів. Поряд із жалісними сестричками і принцесою ацтеків вона відчувала, що навряд чи буде цвяхом програми. У найкращому разі вона могла сподіватися, що її нашвидку прикінчать у фіналі першого акту. А потім її тіло відтягнуть зі сцени й жбурнуть у каналізацію, доки публіка насолоджуватиметься перервою і ділитиметься враженнями від сцени її смерті.

Невеличка група музикантів – із зав’язаними очима, як було обіцяно – заграли фрагмент з опери «Кармен».

Глядачі зайняли свої місця.

Коханка Мортена вочевидь не мала жодної гадки, що вона зараз побачить, – вона пискляво сміялася й фліртувала з усіма навколо. Інші ж були зосереджені й мовчазні, заглиблені в передчуття, сповнені нетерпіння. Дю Руа мав звичку облизувати губи, мов велетенська товста ящірка. Ассолан стискав руків’я свого меча, наче збирався вихопити зброю й порубати випадково обраних жертв – що, на її думку, він цілком міг зробити. Адже просто спостерігати для цих людей було не досить. Де Керн наказав своїм чортенятам опуститися перед ним навколішки, утворивши живу підставку для ніг. Прадьє відрахував кілька маленьких пігулок з баночки і проковтнув їх, запивши зі сріблястої фляги.

Несподіванкою виявилася роль, відведена Ґіньйолю.

Чоловік у масці досі був на повідку, який тримав Морфо. На сцені, де завжди був господарем, він перетворився на маріонетку.

Кейт бачила кров, що проступила на костюмі Ґіньйоля. Його маска була погнута, ніс вдавлений, наче після жорстокого побиття.

Навіть за крок до власної смерті вона намагалася зрозуміти, що відбувається.

Чи був Ґіньйоль вимушеним учасником après-minuit? Кейт бачила, що його очі заплющені, ніби він не бажав на все це дивитися.

Морфо прив’язав повідець Ґіньйоля до стовпа і вдарив свого пса ногою.

Шоу розпочалося…

Відкривав виставу старий солдат.

Оркестр заграв марш, і він відсалютував глядачам єдиною рукою, що в нього лишилася – лівою. Потім сів на табуретку і з натренованою легкістю скинув свій лівий чобіт правою ногою. Трохи важче було стягнути однією рукою шкарпетку і закатати штанину – та постійно чіплялася за коліно і з’їжджала назад.

Мортенова білявка заходилася від сміху. Де Керн вивернув шию, наче змія чи сова, і мовчки впився в неї очима, після чого їй захотілося прикластись до фляги. Священик знов повернувся до зали і вільною рукою дав знак, ніби дозволяючи продовжувати молитву. Друга його рука ховалася під ризами, невідомо чим зайнята.

Маліта прийшла на допомогу старому солдату і складаним ножем розрізала суконну штанину від гомілки до коліна й вище. Тканина розійшлася, оголивши ногу. Дуже здорову на вигляд ногу, як для очевидного каліки.

– Vive la France , – сказав він. – Vive la Republique.[150]

Оркестр заграв «Марсельєзу», навмисно, задля сміху беручи фальшиві ноти.

Доктор Орлов подав старому солдатові пилку, і той взявся до справи.

Він мужньо боровся з бажанням закричати і лише трохи скиглив, сам собі роблячи ампутацію. Він жував свої довгі вуса. Раніше він не був шульгою, здогадалася Кейт. Надто незграбно він водив туди-сюди лівою рукою. Пилка постійно зісковзувала, не потрапляючи у свою криваву канавку. Так чи інакше, він дістався до кістки і встиг перерізати хрящі, перш ніж знепритомнів від болю.

Коханка Мортена закусила кулак. Мортен взяв її за шию, наче кошеня, і примушував дивитися далі.

Старий солдат упав з табуретки. Розрізані вени пульсували і вивергали патьоки крові. Кейт бачила жовтувату кістку і розділені грудки