Читати книгу - "Капітани піску"

схилом Сан-Бенто. Перейшов площу П'єдаде, піднявся вгору вулицею Росаріо і опинився в Мерсес, перед будинком Центрального поліцейського управління, вдивляючись у його вікна і спостерігаючи, як входять і виходять поліцейські й таємні агенти. Щохвилини проїздив трамвай, скрегочучи по рейках і ще більше освітлюючи вулицю, що й так була досить світла. Поліцейський, приятель Дони Аніньї, сказав, що Огун стоїть у кімнаті попереднього ув'язнення.

У тому приміщенні тимчасово перебувають також і ті, кого прихопили вночі, але ще ні комісар поліції, ні суддя не допитували. Потім їх посилали просто у в'язницю або ж і виганяли назад на вулицю. Там в одному кутку були згромаджені у безладді різні предмети, які поліція відбирала під час облави чи обшуку в якому-небудь притоні. Спочатку вкладали їх до скрині. Оскільки скриня швидко наповнилася, клали біля неї чи на неї. Педро Кулі спало на думку провести ніч або ж частину ночі у тому місці, де тримають відібрані речі, і, відходячи звідти, забрати з собою статуетку святого Огуна. У нього була велика перевага: поліція не знала його в обличчя. Лише кілька поліцейських знали його як одного з вуличних хлопчаків. Більше про нього нічого не було відомо, хоч усі поліцейські, а також і декотрі таємні агенти дуже хотіли б схопити ватажка капітанів піску. Вони, правда, знали, що на обличчі в нього шрам — Педро Куля провів рукою по обличчю, але вони гадали, що він мулат, вищий на зріст та й взагалі старший віком. Якщо вони довідаються, що Педро — ватажок капітанів піску, то певно і в колонію його не відправлять. Просто посадять у в'язницю. Бо з колонії втекти ще можна, а ось із в'язниці — важко.

Педро дійшов до Кампо Гранде. Зараз він уже не йшов безтурботною ходою вуличного хлопчака, а похитуючись, ніби син моряка, натягнувши на лоба берет і піднявши комір піджака, який колись належав людині значно старшій.

Поліцейський стояв під деревом, ховаючись від дощу. Педро підійшов до нього ніби з острахом, а коли заговорив, то голос його здавався голосом дитини, яка боїться дощової ночі в місті.

— Сеньйоро поліцейський…

Поліцейський подивився на нього:

— Чого тобі, хлопче?

— Я не місцевий. Я з Мар Гранде, приїхав сьогодні разом з батьком…

Поліцейський перепинив його:

— То й що з того?

— Мені ніде спати. Я хотів би, щоб ви мені дозволили переночувати в поліції…

— Поліція не готель, ти, гультяю! Забирайся звідси! Геть!..

Педро знову почав було проситись, але поліцейський пригрозив йому кастетом:

— Йди ночуй собі в сквері… Геть звідси!..

Педро відійшов, скривившись. Поліцейський спостерігав за ним. Педро став на трамвайній зупинці й чекав. З першого вагона не зійшов ніхто, а з другого — якась пара. Педро підскочив до жінки. Її чоловік побачив, що в дружини хочуть відняти сумочку, й схопив хлопця за руку. Напад було проведено настільки безглуздо, що якби тут був хтось із капітанів піску, то не впізнав би свого ватажка. Поліцейський, який усе бачив, підбіг до них:

— Так ото ти не місцевий? Ти, злодюжко поганий!

Він схопив Педро за руку і повів його. Хлопець ішов слухняно, і його обличчя мало чи то переляканий, чи глумливий вираз.

— Я зробив це для того, щоб ви мене посадили, сеньйоре…

— Що? Що?

— Все, що я вам казав, — правда. Мій батько — моряк, має барку в Мар Гранде. Сьогодні залишив мене тут і не повернувся, бо знялася буря. Не знаю, де б я міг переночувати, тому ж і просив вас, щоб забрали мене ночувати до поліції. А тому, що ви мене не взяли, я вдав, ніби хочу обікрасти ту жінку, щоб ви мене забрали… Зараз уже матиму де спати.

— І надовго! — такою була єдина відповідь поліцейського.

Вони ввійшли в Центральне управління. Поліцейський пройшов коридором і впустив Педро до камери, де лежали й відібрані речі. Там уже було п'ятеро чи шестеро заарештованих.

— Тепер ти маєш де ночувати, сучий сину, — сказав поліцейський, виходячи звідти. — А коли прийде комісар, то побачимо, скільки ти тепер тут ночуватимеш…

Педро мовчав. Інші заарештовані не звертали на нього уваги. В кутку Педро помітив шафу. Статуетка Огуна стояла зовсім поряд, біля кошика на папір. Педро підійшов туди, зняв піджак, поклав його на статуетку, а потім непомітно загорнув Огуна в піджак (це була невеличка статуетка, інші бували багато більші) і ліг поруч на долівку. Поклав голову на згорток і вдав, що спить.

Заарештовані розмовляли й сміялися, крім старого, який дрижав у кутку чи то від холоду, чи від страху — Педро не міг дібрати.

Якраз в цю мить у дверях з'явився поліцейський і звелів:

— Давай, старий, ходімо…

— Я нічого не вчинив… — промовив старий. — Мене дочка вдома чекає… — Він звертався до всіх присутніх і трусився так, що всім стало його шкода. Старий пішов.

Аж тепер арештанти звернули увагу на Педро:

— А ти що тут робиш, церковна мишо?!

— Не твоя справа, мавпо… — відповів Педро Куля гостролицьому парубійкові.

Поліцейський розреготався і розповів історію Педро. Та в цей час викликали молодого негра, і всі замовкли. Знали, що негр поранив ножем чоловіка в нічному барі. Коли негр повернувся до камери, руки в нього розпухли від ударів лінійкою. Він пояснив:

— Сказав, що мене судитимуть за те, що завдав легке поранення. А поки що всипали дві дюжини…

Він більше нічого не говорив, пішов на своє місце і замовк. Решта теж мовчали. Один за одним ходили вони на допит до комісара поліції. Одних випускали, інших саджали в карцер, ще хтось повертався побитий. Буря припинилась, і настав ранок. Педро викликали останнім. Він залишив у камері піджак з Огуном.

Комісаром був молодий адвокат. На пальці в нього виблискував перстень з рубіном, а з рота стирчала сигара. Коли ввійшов Педро з поліцейським, комісар саме попросив принести йому кави. Педро зупинився перед письмовим столом. Поліцейський сказав:

— Це хлопчак, який попався на крадіжці в Кампо Гранде.

Комісар нетерпляче повторив:

— Ти мені принесеш кави чи ні?

Поліцейський пішов. Комісар перечитав протокол, написаний поліцейським, який затримав Педро, і подивився на хлопця:

— Хочеш мені щось сказати? Але щоб ні слова брехні!..

Педро розповів переляканим голосом свою історію. Його батько, рибалка з Мар Гранде, ще вчора вранці приїхав на своєму вітрильнику до міста, а він приїхав з батьком. А потім батько вернувся по вантаж і залишив його гуляти в місті. Вітрильник повинен був обернутися до вечора. Але через бурю затримався. Коли Педро опинився під