Читати книгу - "Капітани піску"

145
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 24 25 26 ... 63
Перейти на сторінку:
дощем, то спитав у чоловіка на вулиці, де можна переночувати. Той відповів, що в поліції. Тоді він попросив поліцейського, щоб той відвів його в дільницю, але поліцейський не погодився. Ось тоді він і вдав, ніби збирається обікрасти жінку, лише для того, щоб його забрали і щоб він зміг переночувати під дахом.

— Отже, я і не крав, і не тікав, — закінчив він. Адвокат, який наливав каву в чашечку, сказав собі подумки:

— Не може ж хлопчак вигадати таку історію… — Потім, оскільки кохався в літературі, пробурмотів: — Просто чудове оповідання… — і засміявся.

— Як зовуть твого батька? — запитав він у Педро.

— Аугусто Сантос, — відповів хлопець, називаючи певне ім'я одного з рибалок в Мар Гранде.

— Якщо ти розповів мені правду, то я випущу тебе. Але якщо хочеш мене обдурити, то начувайся…

Він подзвонив. Нерви у Педро були напружені вкрай. Увійшов поліцейський. Комісар спитав, чи зареєстровані в поліції власники вітрильників з Мар Гранде, які швартуються тут біля ринку.

— Так, сеньйоре.

— Подивись, чи зареєстрований там такий Аугусто Сантос, а тоді прийдеш і скажеш мені. І швиденько, бо години моєї праці вже закінчились.

Педро подивився на годинник. Було пів на шосту.

Комісар не зважав більше на Педро, що все ще стояв перед його письмовим столом. Поліцейський повернувся і промовив:

— Так, сеньйоре… Сьогодні він був у порту, але швидко відплив…

Комісар махнув рукою і сказав поліцейському:

— Випусти це щеня.

Педро попросив дозволу піти взяти піджак. Взяв його під пахву. Нікому б не спало на думку, що в ньому він виносить загорнутого Огуна. Поліцейський провів його коридором і випустив за ворота. Педро попрямував на Ларго дос Афлітос, обігнув старий квартал і вийшов на Гомбоа де Сіма. Побіг було, але почув за собою кроки. Озирнувся і побачив, що Професор, Жоан Здоровило і Кіт поспішають за ним. Почекав, поки хлопці підійдуть, а тоді спитав зацікавлено:

— Що це ви поробляєте в цих краях?

Професор почухав потилицю:

— Вибрались сьогодні раненько. Отак ішли собі, йшли та й дійшли аж сюди. Раптом бачимо — ти кудись поспішаєш…

Педро розгорнув піджак і показав статуетку Огуна. Жоан Здоровило задоволено розсміявся:

— Як же це ти їх обдурив?

Вони спускалися схилом, слизьким після вчорашнього дощу. І Педро розповідав про свої нічні пригоди. Кіт запитав:

— І від страху нічого у тебе не тремтіло?

Педро спочатку хотів було сказати, що ні, але тоді признався:

— Сказати правду, то страху я набрався, хлопці.

І розсміявся, побачивши, що Жоан Здоровило зрадів. Небо тепер було блакитне, безхмарне, сонце світило, і з пагорба видно було вітрильники, що відчалювали з пристані біля базару.

Бог усміхнувся, мов негреня

Погода в цей день зовсім не була схожа на звичайну. Сонце лило м'яке світло, його тепло нагадувало ласку жіночої руки. У найближчому саду всіма барвами веселки палахкотіли стокротки, троянди, гвоздики, жоржини й фіалки. Вулиця була ніби напахчена коштовними, дуже ніжними парфумами. Їхній аромат п'янив Тичку. Біля дверей будинку багатих португальців він поласував рештками чийогось сніданку. Служниця, яка принесла йому повну тарілку недоїдків, поглянула на зимове сонце, на перехожих, що йшли вулицею без плащів, і зітхнула:

— Який гарний день починається!

Справді, день був чудовий, і хлопчина йшов, безтурботно насвистуючи самбу, якої його навчив Божий Улюбленець. Він згадував, що падре Жозе Педро обіцяв зробити все, щоб домогтися для нього місця в семінарії. Падре запевняв, що вся ця краса, яка осявала землю і людей, була божим даром і що треба дякувати йому за це. Тичка дивився на блакитне небо, де мав мешкати бог, і думав, що господь насправді добрий. Міркуючи про бога, він думав також і про капітанів піску. Вони крали, билися на вулицях, лаялися, милувалися з негритяночками на піщаному березі, іноді завдавали рани ножем своїм ворогам або поліцейським. Але всі вони були добрими хлопцями, були друзями. Битися і красти їх змушувало життя, у них не було ні домівки, ні батька з матір'ю, не завжди була їжа, спали вони у великому приміщенні, майже без даху. Якби вони цього всього не робили, то вмерли б з голоду, тому що будинки, в яких декотрі з них діставали якісь наїдки або лахміття замість одежі, траплялися на їхньому шляху досить рідко. Та й місто не могло годувати їх усіх.

Тичка подумав, що всі вони потраплять до пекла. Педро Куля не вірив ні в пекло, ні в рай. Професор — теж, і вони насміхалися з Тички. Але Жоан Здоровило вірив у Шанго, в Омолу, у негритянських богів, прибульців з Африки. Божий Улюбленець був добрим рибалкою й незрівнянним капоейристом, він теж вірив у негритянських богів і плутав їх зі святими білих людей, які прибули з Європи. Падре Жозе твердив, що все це — забобони, що вірування ці помилкові, але хлопці не винні. І Тичка засмутився, хоча день був такий прекрасний. Невже всі вони потраплять у пекло? Пекло — місце вічного вогню, де вічно горітимуть засуджені на кару пеклом. У пеклі — мученики, невідомі ні поліції, ні навіть виправній колонії для малолітніх. Тичка бачив кілька днів тому німецького ченця, який розводився про пекло у проповіді в церкві Милосердної богородиці. Сидячи на лавах, чоловіки й жінки сприймали палкі слова ченця, як удари батога. У ченця було червоне обличчя, по ньому струменів піт. У його проповіді пекло мало ще жахливіший вигляд, язики полум'я охоплювали тіла, що були такими гарними на землі й кохали, руки, які були спритними і займалися крадіжками, орудували кинджалом і ножем. Бог у проповіді ченця судив і карав, він не був богом падре Жозе Педро, який сотворив цей прекрасний день. Пізніше Тичці розтлумачили, що бог — то найвища добрість і справедливість. І Тичка окутав свою любов до бога плащем страху перед ним і жив між цими двома почуттями. Його життя було нещасним існуванням покинутої дитнпи, і тому воно було життям гріха, мало не щоденних крадіжок, брехні перед дверима багатих домів. Через це Тичка бачить небо цього чудового дня очима, сповненими жаху, і просить прощення у такого доброго і такого справедливого бога за свої гріхи і за гріхи всіх капітанів піску. Адже це не їхня провина. Винне саме життя…

Падре Жозе Педро казав, що винне саме життя, і робив усе, щоб поліпшити існування хлопців, бо знав, що це була єдина можливість домогтися, щоб вони жили безгрішно. Одного вечора, коли був присутній і падре Жозе Педро, Жоан де

1 ... 24 25 26 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Капітани піску», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Капітани піску"