Читати книгу - "Вітер у верболозі"

Навіщо, до біса, він тобі здався, той лікар? — Щур підступив і пильно глянув на Жабу. Той лежав тихий, мов неживий, говорив ледь чутно й був сам на себе не схожий.

— Ну от, ти помітив тільки тепер, — прошепотів Жаба. — А чому, власне, ти повинен був помічати це раніше? Щось помічати — теж морока. Завтра ти, може, дорікатимеш собі: «Якби ж то я помітив раніше! Якби ж то я щось зробив!» Та ні, це

знову морока. Отож краще не звертай уваги. Я тобі нічого не казав.

— Слухай, хлопче, — Щур стривожився не на жарт. — Я, звичайно, приведу лікаря, якщо ти справді вважаєш, що він тобі потрібен. Але мені здається, тобі не так уже погано. Поговорімо про щось інше.

— На жаль, мій любий друже, — промовив, сумно всміхаючись, Жаба, — хоч би про що ми говорили, зараз мало допоможе, та й лікарі теж, як на те пішло. І все ж іноді хапаєшся й за соломинку.

До речі, коли вже зайшла про це мова, я зовсім не хотів би завдавати тобі зайвої мороки, але згадав, що ти все одно виходитимеш звідси, то чи не була б твоя добра ласка заразом покликати сюди нотаріуса? Ти б дуже прислужився мені: бувають же такі хвилини, точніше — така хвилина, коли мусиш стати, хоч як це важко для підупалого організму, перед лицем неприємного обов’язку.

«Нотаріуса! Еге, та в нього таки погані справи!» — подумав Щур, виходячи з кімнати, але не забувши, одначе, замкнути двері.

Надворі він спинився у задумі. Борсук з Кротом зараз десь далеко, нема з ким навіть порадитись.

«Треба бути обережним, — міркував він собі. — Я ж бо знаю, які чудні химери находять на Жабу без усякої на те причини. Але досі він ще не просив привести нотаріуса! Якщо справді нічого страшного, то лікар просто скаже йому, щоб не прикидався, узяв себе в руки, та й годі. Краще я вже догоджу йому цього разу. До того ж це не забере багато часу». І Щур подався в село виконувати свою милосердну місію.

А Жаба, ледь тільки у дверях дзвякнув ключ, мерщій скочив з ліжка, підбіг до вікна й нетерпляче провів очима Щура, почекавши, доки той зник за каретнею. А тоді, радісно збуджений, почав квапливо натягати на себе перший, що попав під руки, костюм, напхав кишені грошима, витягши їх з шухлядки в туалетному столику. Потім, схопивши з ліжка кілька простирадл, прив’язав їх одне до одного й закрутив кінець навколо середнього бруса розкішного вікна, яке так прикрашало спальню, тоді виліз на підвіконня, миттю ковзнув на землю, насвистуючи веселу пісеньку, безтурботно почимчикував зовсім не в той бік, куди пішов Щур.

Якою ж сумною видалася Щурові обідня пора, коли нарешті повернулися Борсук із Кротом і йому довелося розповісти за столом цю ганебну й майже неймовірну історію! Борсукових дошкульних, якщо не сказати нищівних, реплік можна було сподіватись, і він сприйняв їх спокійно. А от Кріт завдав Щурові справжньої муки, бо, хоч і захищав приятеля як міг, а все ж не втримався й докинув:

— Цього разу ти, Щурику, таки пошився в дурні! І хоч би хто інший тебе ошукав, а то — Жаба!..

— Як спритно він це утнув! — бідкався зажурений Щур.

— Спритно він утнув, обвів круг пальця тебе, — відрубав розгніваний Борсук. — Однак балачками тут не зарадиш. Тепер він утік надовго, це ясно. А найгірше те, що Жаба, певно, забрав собі в голову, який то він кмітливий та розумний, — отож дуже легко може накоїти казна-яких дурниць. Єдина втіха, що тепер ми вільні й не марнуватимемо дорогоцінного часу на чергування. Але давайте й далі ночувати тут, у Теремі Жаб. Жабу можуть приставити сюди будь-коли — якщо не на ношах, то з поліцейськими.

Так говорив Борсук, не відаючи, що наготувало майбутнє і скільки каламутної води збіжить у їхній річці, перш ніж Жаба своїм ходом знову повернеться до рідного дому.

Тим часом Жаба, веселий та безтурботний, хвацько простував широким шляхом уже далеко від дому. Спочатку він пробирався вузькими кружними стежками, перетнув кілька городів, не раз міняв напрямок, остерігаючись погоні. Та невдовзі не тільки усвідомив, що ніхто його не переслідує, а й відчув світлосяйну усмішку сонця;

здавалося, сама Природа дружно, хором підхопила ту величальну пісню, яку виспівувала йому власна душа, і тепер мало не витанцьовував по дорозі, сам не свій БІД задоволення й пихи.

— Оце спритна робота! — сміючись, вихваляв він сам себе. — Ясний розум проти грубої сили. І ясний розум узяв гору — та інакше й бути не могло! Любий мій, бідолашний Щуре!.. Лишенько! Ото буде йому прочуханка, як повернеться Борсук! Чудовий хлопець той Щурко, в нього ціла купа чеснот, але йому трохи бракує кмітливості та й освіченості. Треба буде взятися за нього, може, вийде щось путнє.

Так Жаба і прямував далі, набундючившись і поринувши в приємні думки, аж поки дістався до невеличкого містечка: там, пройшовши головною вулицею, він побачив вивіску «Червоний Лев», почеплену поперек дороги. Тут Жаба згадав, що сьогодні ще й не снідав, а мандрівка була така довга, тож він добряче вже зголоднів. Жаба зайшов у трактир, замовив найкращих страв із тих, які могли подати одразу, й сів обідати.

Самотня трапеза добігала тільки середини, коли з вулиці долинув напрочуд знайомий звук, від якого Жаба стрепенувся й аж затремтів. Бі-і-бі-і! Гудіння все ближчало, тоді почулося, як авто заїхало на задвір’я трактиру й зупинилося. Щоб перебороти те непогамовне хвилювання, Жаба щосили вчепився в ніжку стола. За хвилину до трактиру ввалилася гомінка й голодна компанія, жваво обговорюючи сьогоднішні пригоди й безсумнівні достоїнства своєї чудової колісниці, якою так приємно подорожувати. Спочатку Жаба жадібно прислухався до розмови; але зрештою у нього не стало сили витримувати цю муку. Він нишком вислизнув з кімнати, розрахувався з трактирником і за мить уже недбало, мовби прогулюючись, виходив на задвір’я. «Нічого не станеться, — підбадьорював він себе, — якщо я тільки зиркну на неї!»

Машина стояла посеред двору без нагляду, бо трактирні конюхи та їхні підручні якраз обідали. Жаба повільно обійшов навколо автомобіля, пильно обдивляючись та оцінюючи все. Глибока задума огорнула його.

—