Читати книгу - "Як і чому"

почали рибалити.

Раптом Теффі захихотіла, і тато сказав:

— Не будь дурненькою, доцю.

— Але ж так було смішно! — сказала Теффі.— Пам’ятаєш, як Головний Вождь роздував щоки і який кумедний був наш Незнайомець, коли йому обліпили волосся грязюкою?

— Ще б не пам’ятати, — відповів Тегумай. — Мені довелося віддати Незнайомцеві дві оленячі шкури — найм’якші, з торочками — за те, що ми його покривдили.

— Ми з тобою його не кривдили, — заперечила Теффі.— То мама й інші доісторичні жінки, та ще… грязюка.

— Ну гаразд. Досить про це, — сказав тато Теффі.— Давай поснідаємо.

Теффі заходилася коло мозкової кістки й сиділа тихо, як мишка, аж цілих десять хвилин, а татко її тим часом щось шкрябав акулячим зубом на шматочку березової кори.

Раптом Теффі сказала:

— Тату, а я придумала вигадку, тільки це секрет. Крикни що-небудь, ну, що хочеш.

— А! — вигукнув Тегумай. — Годиться для початку?

— Годиться, — відповіла Теффі.— Знаєш, ти зараз ну чисто мов короп, що роззявив рота. Ану, крикни ще раз.

— А! А! А! — вигукнув Тегумай. — Але ти не смійся з мене, доцю.

— Я і не думаю сміятись, правда, правда, — запевнила Теффі.— Це просто так треба для мого секрету. Скажи знову а, тільки не закривай рота, і дай мені акулячий зуб. Я хочу намалювати коропа з роззявленим ротом.

— Для чого? — спитав тато.

— Хіба не здогадуєшся? — відповіла Теффі, дряпаючи по березовій корі.— Це буде наш маленький секрет. Коли я намалюю коропа з роззявленим ротом на закуреній стіні нашої Печери — звісно, якщо мама дозволить, — то ти одразу пригадаєш а. Тоді ми зможемо гратись, ніби я вискочила з темного кутка і налякала тебе, крикнувши а, — ну, так, як я робила на Бобровому болоті минулої зими.

— А й справді! — сказав тато таким голосом, яким говорять дорослі, коли слухають уважно. — Продовжуй, Теффі.

От досада! — сказала Теффі.— Я не вмію малювати всього коропа. Та це нічого, я намалюю щось схоже на його рот. Знаєш, коли ото короп стає на голову і риється в мулі? Отже, нехай це буде короп. Ми можемо гратися, ніби сам короп стерся, лишився тільки рот, що означає а.

І Теффі намалювала таке:

— Непогано, — сказав Тегумай і надряпав те саме на своєму шматкові березової кори. — Але ти забула, що в коропа поперек рота завжди стирчать вусики.

— Цього я не вмію намалювати, тату.

— Нічого, спробуй. Намалюй відкритий рот і поперек нього вусик. Тоді ми знатимемо, що це короп, бо в окуня чи там форелі вусиків немає. От поглянь сюди, Теффі.

І Тегумай Бопсулай намалював таке:

— Добре, зараз і я перемалюю, — сказала Теффі.— Ти зрозумієш, коли буде отак?

І вона намалювала ось що:

— Чудово, — сказав тато. — Коли я побачу цей знак, то злякаюсь так само, наче ти вискочила з-за дерева і крикнула а.

— Тепер крикни щось інше, — пишаючись собою, сказала Теффі.

— У а! — голосно крикнув тато.

— Гм! — сказала Теффі.— Це змішаний звук. Кінець нагадує а, тобто рот коропа. А що ж робити з початком? У-у-у-у-у і а. У а!

— Початок також схожий на той звук — рот коропа. Давай намалюємо ще щось од коропа і все з’єднаємо, — запропонував тато. Він уже сам захопився грою.

— Ні! Якщо з’єднати, то я забуду. Треба, щоб це було окремо. Намалюй його хвіст. Коли короп заривається в мул, то видно лише його хвіст. До того ж мені здається, хвости легко малювати, — сказала Теффі.

— Добра думка, — сказав Тегумай. — Ось тобі й хвіст коропа для звука у-у.

— Тепер і я спробую, — сказала Теффі,— але, знаєш, татуню, я не вмію так гарно малювати. Що, коли я намалюю лише краєчок хвоста і паличку замість середини?

І він намалював ось що:

І вона намалювала таке:

Тато схвально кивнув головою, і очі в нього заблищали від хвилювання.

— Як гарно! — сказала Теффі.— Тепер гукни ще щось, татуню.

— О! — голосно крикнув тато.

— Ну, це дуже легко, — сказала Теффі.— У тебе рот став зовсім круглий, немов яйце або камінчик. Отже, можна покласти яйце або камінець.

— Під рукою не завжди трапляється яйце чи камінець. Краще надряпати щось кругле, що нагадувало б ці речі.

І він намалював ось що:

— Ах, як гарно! — вигукнула Теффі.— Поглянь, скільки звуків-картинок ми вже намалювали: рот коропа, хвіст коропа і яйце! Крикни ще що-небудь, татку!

— Ссс! — сказав тато і наморщив лоба, але захоплена Теффі навіть не помітила цього.

— Це зовсім легко, — сказала вона, дряпаючи по корі.

— Що легко? — перепитав тато. — Я думаю, а ти мені заважаєш.

— Але ж і це звук! Так, татуню, сичить гадюка, коли вона думає й не хоче, щоб їй заважали. Давай намалюємо для цього звука гадюку. Добре?

І вона намалювала ось що:

— Знаєш, — сказала Теффі,— у нас буде ще один чудовий секрет. Коли ти намалюєш гадюку, яка сичить, при вході в маленьку печеру, де ти лагодиш свої остені, то я знатиму, що ти про щось напружено думаєш, і входитиму тихенько-тихенько, як мишка. А якщо ти намалюєш її на дереві біля річки, коли полюєш рибу, то я знатиму, що мені треба ходити ще тихше за мишку, аби не полохати рибу й не заважати тобі.

— Просто чудово! — сказав Тегумай. — В цій грі куди більше глузду, ніж ти гадаєш. Теффі, люба, мені здається, що донечка твого татка придумала таку чудову штуку, якої ще ніхто не винайшов з тих пір, як Плем’я Тегумая навчилося насаджувати на списи та остені акулячі зуби замість кремневих гостряків. Мені здається, що ми розкрили величезну таємницю світу!

— Яку? — спитала Теффі, й очі в неї засяяли з цікавості.

— Зараз поясню, — відповів тато. — Як зветься вода мовою племені Тегумая?

— Ну звісно ж уа, і це означає також і річку. Наприклад, Вагай-уа — це річка Вагай.

— А як зветься погана вода, від якої на людей нападає лихоманка, — ну, чорна вода, болотяна вода?

— У о. А що хіба?

— Тепер дивись, — сказав тато. — Уяви, що ти побачила б оцей знак біля калюжі на Бобровому болоті.

І він намалював таке:

— Хвіст коропа і кругле яйце. Два звуки разом. У-О! Погана вода! — раптом вигукнула Теффі.— Звісно, я б не стала пити тієї води, бо знала б від тебе, що вона погана.

— Але для цього зовсім не треба, щоб я був близько біля води!