Читати книгу - "Гойдалка дихання"

нігті з великим ножем у них, ножем, який відмірював точні порції, її кухонні ваги з двома тягарцями. І насамперед її важкі очі, у яких було не більше жвавості, ніж у дерев'яній дошці для різання хліба, якою вона майже не користувалася. У тому, що Феня була потворною, не можна було зізнатися навіть собі самому. Було страшно, що вона побачить твої думки.

Поки її ваги коливалися вгору-вниз, я уважно стежив за цим рухом очима. Разом із вагами коливався язик у мене в роті, я міцно стискав зуби. Рот я залишав відкритим, щоб Феня бачила мої зуби у посмішці. Треба було весь час посміхатися, ти був змушений робити це постійно, незалежно від того, справжня твоя посмішка чи удавана, беззахисна чи підступна, призначена тільки на те, щоб добитися прихильності Фені. Щоб не ризикувати її справедливістю, а навпаки, щоб спонукати її збільшити цю справедливість хоч на кілька додаткових грамів.

Але нічого не допомагало, Феня завжди перебувала у поганому настрої. А її права нога була набагато коротшою за ліву. Вона так сильно перехилялася набік, повертаючись до полиці з хлібом, що ми казали: Феня кульгає. Нога була настільки коротшою, що вона тягнула за собою донизу навіть кутики рота, лівий постійно, а правий час від часу. І завжди здавалося, що її поганий настрій походить від темного хліба, а не від закороткої ноги. Через ці здригання кутиків рота права половина її обличчя набувала мученицьких рис.

І оскільки вона давала хліб нам усім, ми сприймали її кульгання і мученицький вираз на обличчі як щось доленосне, як непевну ходу історії. Феня мала в собі щось від комуністичної святої. Вона однозначно належала до найкращих кадрів табірного начальства, вірна офіцерка хліба, по-іншому вона ніколи не виросла б до такої важливої посади хлібної королеви і спільниці янгола голоду.

Вона стояла у своїй побіленій вапном камері самотня і недосяжна за прилавком і тримала в руках великий ніж, стояла між вагами і дерев'яною стільницею. У її голові мали бути списки. Бо вона завжди точно знала, хто отримує 600-грамову порцію, хто — 800-грамову, а хто 1000 грамів.

Я був цілковито відданий потворності Фені. З часом я почав бачити у ній якусь дуже своєрідну і перверзійну красу, тож поклонявся їй з іще більшим завзяттям. Якби я зневажав її, то неминуче збайдужів би, а це було небезпечно з огляду на її кухонні ваги. Я кланявся і принижувався, зневажаючи сам себе, але зневага приходила вже після того, як мені смакував її хліб і я хоч на кілька хвилин почувався майже ситим.

Сьогодні мені здається, що Феня розподіляла усі три відомі мені на той момент сорти хліба. Першим сортом був щоденний семигородський, зароблений у поті чола квасний хліб від євянголістського Бога. Другим був чорний хліб із цільних сортів пшениці, завезений від Гітлера, з арійських висот німецького райху. А третім була порція хліба з російських вагів. І мені здається, що янгол голоду знав про цю триєдиність хліба і використовував її. Фабрика хліба продукувала першу порцію ще вдосвіта. Коли ми між 6-ю і 7-ю ранку приходили в їдальню, Феня вже мала готові зважені порції. Порцію кожного з нас вона ще раз клала на ваги, уважно вдивлялася в них і додавала ще шматочок або ж відрізала зайве. Вона показувала кінчиком ножа на ваги, криво тримала своє кінське підборіддя і дивилася на мене відсутнім поглядом, так, ніби бачила мене вперше після того, як я з'являвся на її очі щоранку протягом 400 днів.

Ще півроку тому, коли трапився перший кримінальний випадок через хліб, я подумав собі, що ми здатні вбити від голоду, бо холодна святість Фені якимось чином просочилася у хліб.

Своїм акуратним переважуванням хліба Феня демонструвала нам, що вона має рацію. Готові, зважені порції лежали на полиці, накриті білим полотняним рядном. Беручи до рук кожну порцію, вона спершу піднімала рядно, а потім опускала, відкриваючи і знову прикриваючи хліб, як це робили вправні міняйли, які носили своє вугілля від хати до хати. У своїй білосніжній побіленій вапном камері, у білому робочому одязі, з білим полотном Феня перетворювала хлібну гігієну на елемент табірної культури. Світової культури. Мухи сідали на рядно, а не на хліб. На хліб вони сідали вже аж тоді, коли він опинявся у нас у руках. Якщо вони не тікали достатньо швидко, то ми з'їдали разом зі своїм хлібом і їхній голод. Але тоді я ніколи не думав про голод мух, як не думав і про інсценізовану гігієну білого рядна.

Справедливість Фені перетворила мене на дійсно слухняного, особливо це сполучення перекривленого рота і точності на вагах. Бридке у Фені мало елемент довершеності. Феня не була ні доброю, ні злою, вона навіть не була людиною, вона була втіленням закону у виплетених гачком светрах. Мені ніколи б не спало на думку порівнювати Феню з іншими жінками, бо жодна інша не була настільки по-мученицьки дисциплінованою і бездоганно потворною. Вона була такою ж, як і омріяний, жахливо мокрий, липкий і гріховно поживний хліб, випечений цеглинками.

Порцію хліба ми отримували вранці на весь день. Як і більшість в'язнів, я належав до тих, хто отримував 800 грамів, це була середня порція. 600 грамів належалося тим, хто був задіяний на легких роботах на території табору: зливати відходи з туалетів у цистерни, відгортати сніг, білити навесні та восени стіни і камені довкола центральної табірної стежки. А 1000 грамів отримували лише деякі, це було винятком для тих, хто виконує найважчу роботу. Вже 600 грамів звучить як неабищо. Але хліб був таким важким, що навіть 800 грамів — це була порція завбільшки з кулак, якщо її вирізали з середини буханця. Якщо тобі пощастило отримати окрайку, то шматок виходив завширшки з два пальці.

Першим рішенням дня було: чи вдасться мені проявити таку силу волі, щоб не з'їсти всю порцію вже з ранковою овочевою зупою. Чи вдасться мені попри голод вберегти ще шматочок на вечір. Обідом не годували, всі працювали і протягом дня не мали можливості приймати жодних рішень. Увечері після роботи, якщо мені вдавалося проявити силу волі, доводилося приймати друге рішення: чи проявлю я достатньо сили волі і просто запхну руку під подушку, щоб перевірити, чи лежить там мій заощаджений зі сніданку хліб. Чи зможу я дочекатися кінця переклички і з'їсти хліб аж у їдальні. Адже це може тривати ще дві години. Або і довше, якщо