Читати книгу - "Гойдалка дихання"

Якщо вранці мені не вдавалося проявити силу волі, то увечері хліба в мене не було і навіть не залишалося можливості що-небудь вирішувати. Тоді я набирав лише по півложки і зосереджено ковтав. Я навчився їсти повільно, ковтати слину після кожної ложки. Янгол голоду навчив мене: слина дає можливість розтягнути зупу надовше, а якщо ти підеш спати раніше, голод буде коротшим.

Я рано лягав спати, але постійно прокидався, бо язик набрякав у роті і пульсував. Незалежно від того, чи я заплющував очі, чи тримав розплющеними, перевертався з боку на бік чи вдивлявся у тьмяне світло жарівки на стелі, коли хтось хропів, так ніби він тоне, або коли вистрибував ґумовий хробак із годинника з зозулею — ніч все одно була нездоланно довгою, а посеред неї нескінченно біліло рядно Фені, під яким лежало багато недосяжного хліба.

Вранці відразу після гімну голод спішив разом зі мною на сніданок, до Фені. До цього надлюдського першого рішення: чи вдасться мені проявити таку силу волі, щоб не з'їсти всю порцію хліба… і так далі.

Як далеко.

Щодня янгол голоду вигризав мій мозок. А одного дня він підняв мою руку. І цією рукою я мало не вбив Карлі Гальмена — йшлося про кримінальний випадок із хлібом.

Карлі Гальмен мав цілий вільний день і з'їв увесь свій хліб ще на сніданок. Усі пішли працювати. Карлі Гальмен залишився у бараку сам-один аж до вечора. А увечері відкладений Альбертом Ґіоном хліб зник. Альберт Ґіон п'ять днів підряд був мужнім і заощадив собі п'ять шматочків хліба, цілу денну порцію. Він був цілий день із нами на роботі і, як і всі ми, хто заощадив собі трохи хліба, цілий день думав про вечірню зупу з хлібом. А повернувшись після роботи, він, як і всі, перш за все запхнув руку під подушку. Але там уже не було хліба.

Хліба не було, а Карлі Гальмен сидів у спідній білизні на своїх нарах. Альберт Ґіон підійшов до нього і мовчки двічі вдарив кулаком. Карлі Гальмен, теж мовчки, виплюнув на ліжко два зуби. Акордеоніст повів Карлі, тримаючи за шию, до відра з водою і запхнув його голову всередину. Спершу чулося булькання, потім хрипіння, а потім все затихло. Барабанщик витягнув голову з води і душив за шию так довго, аж поки рот Карлі не викривився так само потворно, як рот Фені. Я відіпхнув барабанщика геть, але роззувся зі своїх дерев'яних черевиків. І тримав черевик у руці так, що мало не вбив ним хлібного злодія. Адвокат Пауль Ґаст до цього моменту спостерігав за всім зі своїх нар. Він стрибнув мені на спину, забрав у мене черевик і кинув ним у стіну. Обісцяний Карлі Гальмен лежав біля відра і відригував хлібним слизом.

Бажання вбити потьмарило мені розум. І не лише мені, всі ми були в одній банді. Ми витягли Карлі у закривавленому і засцяному спідньому з барака надвір, у ніч. Був лютий. Ми поставили його до стіни барака, він захитався і впав. Не домовляючись, ми з барабанщиком зняли штани, а разом із нами і Альберт Ґіон та інші, й один за одним насцяли Карлі Гальмену в обличчя. Адвокат Пауль Ґаст разом із нами. Загавкали двоє сторожових псів, за ними прибігли вартові. Пси почули кров і скавуліли. Вартовий матюкався. Адвокат і вартовий занесли Гальмена до медпункту. Ми дивилися їм услід і витирали кров із рук. Усі мовчки пішли у барак і залізли у ліжка. У мене на долоні була пляма крові, я подивився на неї на світло і подумав, яка світло-червона кров у Карлі Гальмена, ніби сургуч, добре що з артерії, а не з вени. У бараку було дуже тихо, і я почув, як шипить хробак у годиннику з зозулею, близько, ніби у мене в голові. Я більше не думав ні про Карлі Гальмена, ні про безкінечно біле рядно Фені, ні навіть про недосяжний хліб. Я поринув у глибокий спокійний сон.

Наступного ранку нари Карлі Гальмена були порожніми. Ми пішли до їдальні, як завжди. На снігу теж було порожньо і чисто, вночі нападав свіжий сніг. Карлі Гальмен пролежав два дні у медпункті. А потім сидів разом із нами в їдальні. Його рани гнили, а очі і губи були посинілими і напухлими. Справу з хлібом забули, всі поводилися, як завжди. Ми більше не згадували про крадіжку Карлі Гальмена. А він не згадував про те, як ми його покарали. Він знав, що заслужив це. Хлібний суд не засідає, він карає. Нульова зона не знає параграфів, їй не потрібні закони. Вона сама закон, бо янгол голоду — це також злодій, який краде мозок. Хлібна справедливість не знає ні попередніх слухань, ні апеляції, вона перебуває лише у теперішньому. Зовсім прозора або цілковито загадкова. У кожному разі насильство хлібної справедливості інше, ніж насильство, позбавлене голоду. Неможливо оцінювати хлібну справедливість відповідно до звичайних моральних норм.

Час хлібної справедливості був у лютому. У квітні Карлі Гальмен сидів на кріслі у перукаря Освальда Енйетера. Рани Карлі загоїлися, борода відросла, ніби потоптана трава. А я був наступним за ним у черзі і дивився на нього у дзеркало, за мною, як завжди, стояв Тур Прікуліч. Перукар поклав свої м'які долоні на плечі Карлі і запитав: відколи нам бракує двох передніх зубів. Не до мене і навіть не до перукаря, а звертаючись до самих лише м'яких рук, Карлі Гальмен сказав: від часу кримінального випадку з хлібом.

Коли його бороду зголили, на стілець сів я. Це був єдиний випадок, коли Освальд Енйетер під час гоління насвистував щось на зразок серенади, а з-під піни викотилася крапля крові. Не світло-червоної, як сургуч, а темної, ніби ягода малини на снігу.

МАДОННА МІСЯЧНОГО СЯЙВА

Коли голод стає особливо нестерпним, ми починаємо розмови про дитинство і про їжу. Жінки вміють детальніше описувати їжу, ніж чоловіки. А найдетальніше про їжу розповідають сільські жінки. У них кожен рецепт має як мінімум три акти, ніби театральна п'єса. Через різницю поглядів про ті чи інші складники наростає напруження. Особливо сильне напруження наростає у момент, коли з'ясовується, що у начинку із сала, хліба і яйця слід додати не половину, а цілу цибулину, і не чотири, а шість зубків часнику, і коли цибулю і часник треба не просто порізати, а потерти. І коли булочки з сезамом виявляються кращими за хліб, а кмин