Читати книгу - "Емілі в пошуках веселки"

при денному світлі. Привиди того, що ніколи не сталося, страшніші за привидів подій, які здійснилися. * * *

Дін запропонував провести літо за ремонтом і вмеблюванням їхнього нового дому, і вони робили все, щоб Розчарована Оселя стала домівкою їхньої мрії.

— Зрештою, ми можемо побратися навесні і протягом усього літа насолоджуватися дзвонами, звуки яких долинають з храмів у пісках на Сході, милуватися філами[14] у світлі місяця, слухати стогін Ніла неподалік від Мемфіса… А восени ми повернемося, вставимо ключ у замок у дверях і будемо вдома.

Емілі вважала ці плани прекрасними, однак її тітки сумнівались у цьому: такі дії не здавались їм поважними та й узагалі нормальними, адже люди либонь говоритимуть жахливі речі. Тітку Лауру також непокоїв старезний забобон: умебльовувати дім перед одруженням — не до добра. Однак Діна й Емілі не турбувало, чи було все це поважним а чи до добра. Вони обрали свій шлях і йшли ним.

Вони були буквально завалені порадами, які вважав своїм обов’язком дати кожен з Прістів і Мурреїв, але не дослухалися до жодної з них. Наприклад, вони вирішили не фарбувати Розчаровану Оселю, а лише обклали її бітумною черепицею й залишили, аби вона набула сірувато-дерев’яного кольору. Тітка Елізабет, побачивши це, жахнулася:

— Будинки не фарбують хіба тільки мешканці Пічного містечка!

Вони перенесли стару невикористовувану дощану драбину, яку тридцять років тому, разом із принесеними з узбережжя червоними каменями піщанику залишили теслі. Дін вставив у порожні віконниці скло з мило поцяцькованими панелями. Тітка Елізабет тим часом застерегла Емілі, що чистити їх буде пекельною працею. Також Дін зробив маленьке зворушливе віконце над парадним входом, а зверху прибив крихітного піддашка, подібного до кошлатої брови. У вітальні вони облаштували французьке вікно, з якого повністю було видно ялицевий гайок.

Також Дін приніс до нової оселі справжнісінький скарб — безліч шафок і полиць, які вони встановили в кожній кімнаті.

— Я не такий дурень, щоб гадати, буцім дівчина може кохати чоловіка, який не здатен забезпечити її нормальними полицями, — прокоментував він.

Тітка Елізабет полички схвалила, однак дійшла висновку, що вони здаються досить похмурими на тлі шпалер. Особливо на тлі шпалер у вітальні. Адже вони б мали поклеїти там щось веселе — квіти, золоті смужки або хоча б, роблячи величезну поступку сучасності, якісь «пейзажні шпалери», які саме увійшли в моду. Однак Емілі наполягала на темно-сірих шпалерах із білосніжними сосновими гілочками. Тітка Елізабет заявила, що так вона незабаром уже житиме в лісі, а не в нормальній кімнаті. Але Емілі в цьому питанні, як і в усіх інших, що стосувалися її любого будиночка, була «така ж дурна як завжди», як розгнівано ствердила тітка Елізабет, майже божеволіючи, що вона, Мурреївна запозичила один з виразів старого Келлі.

Але тітка Елізабет насправді дуже допомагала. З-поміж неторканих ящиків і скринь вона відкопала китайський та срібний набори столового приладдя, які дісталися їй від мачухи. Джулієт Муррей одержала б їх, якби вийшла заміж за загальноприйнятою традицією, обравши чоловіка, якого схвалила б уся її родина. Тепер ці два набори перейшли до Емілі. Серед них були дуже милі речі: наприклад, безцінний лискучий рожевий глечик або чарівливий сервіз із вимальованою на кожній деталі вербою. Це був весільний сервіз бабусі Емілі. Жодна річ не була загублена. Ні неглибокі тоненькі філіжанки, ані глибокі соусники, ні розцяцьковані тарілки, ані товсті круглі вилискуючі супниці. Емілі акуратно заповнила ними вбудований у вітальню кабінетик і милувалася ними. Вона вже захоплювалася й іншими речами, які вони розмістили у себе вдома. Однією з цих речей було невелике овальне люстерко з позолоченою рамою та намальованою зверху чорною кицькою. В цьому люстрі так часто відбивалися прекрасні жіночі обличчя, що тепер кожна, зазираючи в нього, бачила себе красунею. Також вона любила старий годинник із розмальованим верхом та двома позолоченими шпилями, які спиналися над ним з обох боків. Цей годинник завжди давав попередження за десять хвилин до того як відбивати час. Це був дуже чемний годинник, який ніколи не заставав людей зненацька. Дін уже встановив його, але ще не запускав.

— Коли ми повернемося сюди з подорожі, коли я на руках внесу тебе сюди як свою наречену і королеву, ти сама запустиш його, — пояснив він.

Вирішили, що Чіппендейлівський[15] сервант і стіл червоного дерева з ніжками у формі лап із кігтями з Місячного Серпа також будуть посагом Емілі. Дін натомість приносив без ліку вишуканих оригінальних речей, зібраних з усього світу: оббиту золотим шовком софу, яка стояла раніше в салоні котроїсь маркізи Старого режиму; ліхтар із кованими візерунками зі старовинного Венеційського палацу, який висів тепер у вітальні; Ширазький килим; килимок для молитов із Дамаску; латунні решітки з Італії; китайські вироби з нефриту і слонової кістки; японські лаковані каганці; прегарну маленьку зелену сову з японської порцеляни; розмальовані китайські агатові слоїки для парфумів, які він знайшов у якомусь дивному місці в Монголії, з налитими туди східними парфумами — тягучими, якими ніколи не бувають парфуми західні; китайський горщик для заварювання чаю, на якому були зображені страшні золоті дракони, що ніби оперізували його — п’ятипалі дракони, завдяки яким знавець міг визначити, що цей горщик використовувався в Імператорському кабінеті. Як розповів Емілі Дін, цей горщик був серед речей, награбованих повстанцями у Літньому палаці. Але він не сказав, як ця річ потрапила до його рук.

— Не зараз. Ще не час. Колись пізніше. Ця історія повторюється майже з усіма речами, що їх я приніс до цього будинку.

Вони чудово провели день, розставляючи меблі у вітальні. Вони спробували декілька різних варіантів і залишилися задоволеними, лише від найшовши єдиний досконалий. Часом вони не могли дійти згоди стосовно чогось. Тоді сідали просто на підлогу і довго сперечались. Якщо їм все-таки не вдавалося вирішити своє питання, то діставали соломинки й давали Даффі витягти одну з них зубами. Даффі завжди крутився десь поруч. Зухвала Сел померла від старості, Даффі вже теж ставав