Читати книгу - "Розбивши її життя (частина 1), Сафо Мелі"

- Льох, давай будемо просто вважати, що ми роз'їхалися, і у кожного почалося своє життя.

- Ні, Романе. Нічого вважати ми не будемо. Або говоримо, як є, по-людськи, по-чоловічому. Або прощаємося зараз і справа з кінцем. Не для того я сюди їхав, щоб почути, як кращий друг відгородився і вважає мене чужою людиною.

Я бачив, що Рома радий нашій зустрічі, але щось в його душі саднило, не давало спокою і можливості виговоритися. Він глибоко зітхнув і почав розповідати:

- Пам'ятаєш Олесю, дівчину, що приїжджала до нас в село років 20 назад з подружками?

Ще б я її не пам'ятав! Так ось вже третій день моє життя крутиться виключно навколо цих дівчат. І, судячи з цієї бесіди, тільки набирає хід.

- Пам'ятаю, - відповів Ромі, намагаючись не показувати, що тема мені хоч якось цікава. Спокійно продовжував їсти суп в очікуванні продовження історії друга.

- Тоді вони поїхали з села в місто, а я, немов пацан, втратив сон. Запав я на неї сильно. Через рік, влітку випадково зустрів її в місті, запросив на побачення. Вона погодилася. Так у нас закрутилися стосунки. Моя мати Олесю не прийняла, дуже хотіла, щоб я одружився з кимось з наших, щоб залишився жити в селі. З батьками Олесі у нас також не склалися стосунки. Їх інтелігентна дочка з вихованням і освітою, і раптом...

Рома зробив ковток кави і задумався. А потім продовжив:

- ... ще б пак, хто я - сільський хлопець без освіти. І їх витончена дочка, яка вивчає мови і мистецтво. Загалом, ми просто сховались від усіх. Щоб ані мої, ані її батьки не хвилювалися, я склав історію, що мені запропонували хорошу роботу за кордоном. Батько Олесі сприйняв цю новину цілком позитивно. І в нас з нею з'явився шанс. Але ми всім збрехали. А насправді я влаштувався відразу на дві роботи тут в місті, щоб було, за що знімати квартиру і утримувати нашу сім'ю. Через деякий час, коли я трохи встав на ноги і ситуація з батьками налагодилася, ми типу повернулися.

Я давно відірвався від свого супу і дивився на друга в здивованими очима. Нічого так собі поворот. Подібну нісенітницю могла вигадати тільки дитина. Як йому взагалі в голову прийшла ця ідея?!

- І? Яким боком тут наша дружба?

- Льоха, я нікому нічого не говорив, щоб ніяка інформація не дійшла випадково до матері. Я згоден, дурнем був. Можна було все зробити простіше і правильніше. Але тоді... юнацький авантюризм, якась впертість і бажання всьому світу щось довести понесли мене саме таким шляхом.

Ну, в цілому, знаючи Ромку з дитинства, його історія була дійсно схожа на правду. І я був уже готовий закрити цю розмову, але раптом він додав ще одну фразу:

- До того ж, Олеся дуже просила нічого тобі не говорити і по можливості скоротити наше спілкування до мінімуму.

Ось тут мене знову зачепило за душу, і відразу постало багато питань і претензій:

- Стривай, Рома. Я правильно розумію, що ти похєрив нашу дружбу заради примхи баби?

- Не баби, а майбутньої дружини. І не похєрив, а плавно звів нанівець, щоб все було без образ.

Все почуте не зовсім вкладалося в моїй голові. Я посунув тарілку з другим і, намагаючись вловити хоч частку логіки в оповіданні Романа, неуважно копирсався виделкою.

- Добре. У тебе кохання, ти зробив вибір. Напевно, по ситуації правильний. Але яким боком до неї я? Не зрозумію? В якому місці я перейшов дорогу твоїй дружині?

Роман одним ковтком допив свою каву і спитав:

- А ти сам не здогадуєшся? Вона - найкраща подруга Асі. Тієї самої, яка ще довго себе по шматках збирала, коли ти її кинув! Я особисто знаю, як їй було тоді. Особисто бачив, як вона здригалася і намагалася приховати сльози, коли випадково розмова заходила про тебе.

- Я кинув?! - тепер я взагалі нічого не розумів. - То ми ж разом з нею тоді все обговорили і це рішення прийняли спільно! З якого їй по шматках себе збирати, Ром?

Я не міг укласти все це в своїй голові і паралельно намагався згадати наше розставання з Асею в деталях. Рома дивився на мене з докором:

- Ви прийняли, Льох? Чи ти її до цього рішення привів своїми діями? Доречі, я тоді просив тебе не робити їй боляче. Ти мене послухав? - і, дивлячись, як я ніяковію, додав: - Прости, але дурень ти, Льоха! Був ним і залишився.

Колишній друг поклав купюру на стіл, встав з-за столу і вийшов з кафе. А я залишився в подиві.

Маячня цілковита! Я доїв обід, сів в машину і повернувся додому все ще в шоці від нашої зустрічі.
Вже вдома раз по раз прокручував в голові останній діалог з Асею, намагаючись зрозуміти, що в ньому могло спричинити за собою загальну думку, що я її кинув. Та ще й так жорстоко! Але так і не зміг пригадати нічого подібного. Мій погляд знову впав на її щоденник. Так, Льоха, відповіді на всі питання у тебе в руках, а ти ламаєш голову. Я схопив щоденник, відкрив і знову поринув у спогади. В її спогади.