Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу"

своїх дочок, але поки що не говорив про це відкрито, побоюючись, що люди несхвально поставляться до такого шлюбу, оскільки Юґірі та Каору були близькими родичами — братами по батькові. Проте кращого зятя йому справді годі було й шукати.

Шоста дочка міністра, народжена від То-найсі-но суке, виросла такою красунею з добрим серцем, що навіть дочки його головної дружини Кумої-но карі з Третьої лінії не могли з нею зрівнятися. Не бажаючи, щоб у світі до неї ставилися зневажливо через низьке походження її матері, Правий міністр Юґірі перевіз її до Другої принцеси{102} у садибу на Першій лінії, яка, не маючи дітей, могла таким чином розвіяти свою самотність. «Якщо хто-небудь з цих двох юнаків хоч мигцем її побачить, — думав міністр, — то вже не забуде. Шанувальники жіночої краси не зможуть лишитися байдужими до неї». Не обмежуючи життя дочки надто суворими заборонами, він подбав про те, щоб в її покоях панувала по-сучасному приваблива атмосфера, яка б мимоволі спокушала чоловічі серця.

Того року бенкет на честь переможців змагань у стрільбі з лука мав відбутися у садибі на Шостій лінії. Збираючись запросити до себе всіх принців, Правий міністр Юґірі поставився до приготувань з особливою увагою. У визначений день в Імператорському палаці зібралися принци крові, які досягли повноліття. Сини імператриці Акасі відрізнялися миловидністю і благородною поставою, але найгарнішим був принц Ніоу. Четвертий принц, якого звали Хітаці, здався всім присутнім найнепоказнішим, мабуть, тому, що його матір’ю була проста наложниця кої. Як і завжди, ліві з легкістю перемогли. Змагання скінчилися раніше, ніж передбачалося, і Правий міністр Юґірі, залишаючи палац, запросив до себе в карету принца Ніоу, принца Хітаці та П’ятого принца, сина імператриці Акасі. Побачивши, що Каору (тепер уже у званні «сайсьо-но цюдзьо»), що належав до переможених, мовчки пробирається до виходу, міністр зупинив його. «Принци погодилися вшанувати мій дім своєю присутністю, — сказав він. — А ви не хочете приєднатися до них?» Сини міністра — Емон-но камі, Ґон-цюнаґон, Удайбен, — а також багато інших вельмож, запрошені на бенкет, розійшлися по каретах і рушили до садиби на Шостій лінії. Від Імператорського палацу до Шостої лінії було досить далеко, і поки гості їхали, посипався легенький сніжок, надаючи незвичайної чарівності сутінкам. Під мелодійні звуки флейт процесія заїхала у садибу на Шостій лінії. Здавалося, що лише тут можна знайти благословенний куточок Землі вічного блаженства, який радує душу у цю пору року.

Згідно зі звичаєм, у південних передніх покоях головного будинку обличчям на південь сіли цюдзьо і сьосьо з Лівої охорони — переможці змагань, а лицем на північ розмістилися принци і великі вельможі. Як тільки чашу з вином почали передавати з рук до рук, бенкет пожвавішав. А коли почали виконувати танець «Мотомеґо», то вітер від помаху рукавів приніс пахощі з розквітлих слив, які, змішавшись з ароматом, що линув від Каору, ставали ще принаднішими, і жінки, що спостерігали на гостей з-за завіс, не могли стримати захоплення: «Як жаль, що весняна ніч його{103} сховала у пітьму, але вона безсила сховати його казковий аромат...{104}»

Правий міністр, також заворожений незвичайною вродою і благородністю рухів Каору, запропонував: «Може, тепер нам заспіває Сайсьо-но цюдзьо{105}? А то він чомусь поводиться, немов чужий...» І юнак приємним голосом заспівав: «Там на рівнині у небесах, де боги живуть, вісім дів з’явилося...»{106}

Червона слива

Головні персонажі:

Кобай, Адзеці-но дайнаґон, син То-но цюдзьо, брат Касіваґі

Макібасіра, господиня Північних покоїв у домі Адзеці-но дайнаґона, дочка Хіґекуро

Ооїґімі, 26 років, старша дочка Адзеці-но дайнаґона

Нака-но кімі, 24 роки, молодша дочка Адзеці-но дайнаґона

Дочка принца Хотару, пані Східних покоїв, дочка принца Хотару (Хьобукьо) і Макібасіри

Ніоу, принц Хьобукьо, 25 років, внук Ґендзі, син імператора Кіндзьо та імператриці Акасі

Юґірі, Правий міністр, Лівий міністр, син Ґендзі та Аої

Каору, Цюнаґон, 24 роки, син Третьої принцеси й Касіваґі

У той час Кобай{107}, молодший від Касіваґі син покійного Великого міністра, мав звання «адзеці-но дайнаґона{108}». З дитинства кмітливий, з привітною вдачею, він, швидко просуваючись по службі, досяг досить високого становища і впливу у світі, а також здобув особливу прихильність Імператора.

Кобай двічі одружувався. Його перша головна дружина давно померла, а другою стала дочка Хіґекуро{109}, попереднього Великого міністра, та сама, яка так не хотіла колись розлучатися з кипарисовим стовпом{110}. Свого часу її дід принц Сікібукьо одружив з принцом Хотару{111}, а після смерті чоловіка до неї почав таємно вчащати Кобай, який згодом вирішив, як видно, узаконити їхні стосунки. Перша дружина залишила Кобаю двох дочок. Він довго молив богів і будд подарувати йому сина, і от нарешті його нова головна дружина Макібасіра народила хлопчика. Від принца Хотару у неї була дочка. Кобай любив дівчаток однаково, не поділяючи на рідних і нерідну, і хоча, на жаль, через необачність служниць між ними іноді виникали непорозуміння, дружина, людина по-сучасному життєрадісної вдачі, великодушно залагоджувала будь-яку сварку, навіть якщо сама часом почувалася ображеною, завдяки чому про всю сім’ю між людьми не ходили жодні неприємні плітки і чутки.

Дочки одна за одною дорослішали, і Кобай справляв для кожної з них обряд Одягання мо. Навмисно для них він побудував новий просторий будинок на восьми стовпах. У південних покоях будинку, крім нього, оселилася його старша дочка Ооїґімі, у західних — молодша, Нака-но кімі, а у східних — дочка принца Хотару. Доля дівчини, що залишилася без батька, мимоволі викликає співчуття, але дочка принца Хотару, отримавши велику спадщину і від батька, і від діда, жила у повному достатку, ба навіть у вишуканій розкоші.

Як і слід було сподіватися, коли у світі стало відомо, з якою дбайливістю Кобай виховує своїх дочок, багато хто пропонував їм свою руку й серце. Навіть від Імператора і принца-спадкоємця натякали про бажання поєднатися з ними, але Кобай роздумував, кому віддати перевагу. Адже Імператор уже мав Імператрицю-дружину, з якою навряд чи хто міг би зрівнятися. Тож чи варто віддавати дочку в Імператорський палац, заздалегідь знаючи, що нею нехтуватимуть? У покоях принца-спадкоємця прислуговувала дочка Правого міністра Юґірі, що мала на нього винятковий вплив, і змагатися з нею також було нелегко. «То що ж, виходить не варто й пробувати? Так ніколи і не скористатися рідкісною нагодою, маючи дочку, яка здатна затьмарити багатьох?..» — думав Кобай і, врешті-решт, таки вирішив віддати на службу до принца-спадкоємця свою старшу дочку Ооїґімі, яскраву красуню, якій щойно виповнилося чи то сімнадцять, чи то вісімнадцять років.

Молодша дочка, Нака-но кімі, також надзвичайно вродлива, благородними рисами свого спокійного обличчя, здавалось, перевершувала старшу, а тому Кобай, вважаючи, що і вона заслуговує кращої долі, ніж бути дружиною простого підданого, час від часу мріяв: «От якби ж то принц Ніоу...». А тим часом принц Ніоу часто зустрічався із сином Кобая в Імператорському палаці і якось за розмовою з ним спробував заручитися його допомогою. Кмітливий на вигляд хлопець уже тепер давав надію на те, що його чекає успішне майбутнє. «Передайте батькові, — якось сказав йому принц, — що я хотів би познайомитися не лише з вами». Дізнавшись про