Читати книгу - "Усі царства іншого світу, Лариса Лешкевич"

Глава 5 Мистецтво бути відьмою, частина 1

 

Гвинтовими сходами, що здавались нескінченними, вони спустилися під землю. Обстановка підвалу, розділеного на безліч кімнат, мало відрізнялася від обстановки першого поверху, хіба що в ньому не було вікон, задернутих важкими портьєрами, а так все однаково: ті ж химерні, громіздкі меблі, фрески на стелі, картини на стінах,  яскраво  палаючі свічки, вставлені в золоті канделябри, старовинні килими, покриті пилом століть.

”Яка моторошна циганщина!” –  пирхнула про себе Веда і подумала, що, за законом підлості, йти доведеться в кінець цієї анфілади, і не помилилася. Нарешті відчинилися останні двері: оковані сріблом, з масивною, різьбленою ручкою.

Дорліс увійшла, а Веда делікатно затрималася на порозі.

Ліжко посеред невеликої, порожньої кімнати, на якій лежав сплячий вампір, укритий по груди чимось чорним, було простим, дерев'яним, хоча Веда очікувала побачити якесь величезне і похмуре готичне ложе під траурним балдахіном.

Дорліс наблизилася до узголів'я і, схилившись над братом, погладила його по обличчю.

–  Я привела ту, що допоможе! Вона тобі сподобається. Вона струнка, дуже витончена... У неї русяве волосся, очі кольору молодого листя, а губи такі спокусливі! Мій дорогий... Потерпи... Сподіваюся, лишилося недовго...

Цікавість й Веду підштовхнула ближче. Ну що сказати! Вампір як вампір: блідий, чорний, дуже схожий обличчям на  Дорліс. Відкритий лоб, широкі точені вилиці, губи щільно стиснуті, брови трохи нахмурені, та й все обличчя напружене, як у того, кому дошкуляють кошмарні сни, а прокинутися немає можливості.

Дорліс поцілувала високий лоб брата і повернулася до Веди:

– Я залишу тебе з ним ненадовго, щоб ти зосередилася та розібралася, що треба робити. А раптом все вийде, і вже надвечір він прокинеться.

– Було б непогано, – пробурмотіла Веда.

Дорліс не стала турбувати себе ходьбою через анфіладу кімнат, а обернувшись  на кажана, вилетіла в якусь щілину  під стелею.

– Що ж мені робити з тобою? – спитала Веда, неквапливо обходячи навколо ліжка. 

Вона наважилася торкнутися кінчиками пальців чорного, злегка виткого волосся вампіра і відсмикнула руку, відчувши крижаний холод.

Думка про інший світ, про неможливість того, що відбувається, вже не викликали в її душі ніяких особливих емоцій, ніби все сталося саме так, як і мало статися. 

Хіба вона не вірила все життя в те, що з нею неодмінно трапиться якесь диво-дивне? Ось і трапилося. Звичайно, без жодних таємних обрядів і танців з бубном навколо ритуального багаття, але все ж таки…

Одне погано: Гнат же збожеволіє від тривоги і страху. Вирішить, вона заблукала в лісі, тоді почнуться грандіозні пошуки і, зрозуміло – нічого не знайдуть.

Ні, краще про таке не думати – все одно змінити стан справ не можна. Залишається надія на закон зворотного переміщення, про яке так багато писали. За ідеєю, її повинні повернути в ту саму мить, з якої забрали. А якщо ні? Якщо, навпаки, вона повернеться через рік чи два… Звідки їй знати, як у цьому світі рухається час! Тільки  думай не думай, гадай не гадай, хоч білугою реви від розпачу, але треба викручуватися, користуючись тим, що є. А в наявності є вампір, який, ніби  знає, як діє закон іншого світу. Та він спить як сурок…

Веда нахилилася ближче до його обличчя.

Навіть у такому несвідомому стані, з неспокійними блідими рисами, Х'ярго здався їй дуже гарним. 

Пронизливий холод, що походив від нього, проникав у тіло Веди, сповільнював біг крові; затухало биття її серця, але замість того, щоб стискатися від страху, воно тремтіло від солодкого хвилювання, і не крижані, а жаркі хвилі обдавали Веду з ніг до голови.

Вона нахилилася ще ближче.

– Може, мій поцілунок розбудить тебе, Х'ярго? Х'ярго… – прошепотіла пристрасним пошепком у саме його вухо. – Як у казці… Може, спробувати?

Кілька миттєвостей вдивлялася вона в неймовірне обличчя вампіра, потім, не опираючись поклику свого зачарованого серця, дуже повільно і обережно торкнулася сухими, відкритими губами його губ, затримала дотик, обдаючи їх своїм легким, гарячим диханням, але нічого не сталося – Х’ярго  лежав наче мертвий.

Веда відсахнулася і злякано озирнулася на всі боки. Що за дурню вона творить? Вампір, безперечно, гарний, але не настільки, щоб божеволіти…

Зусиллям волі Веда струсила з душі невідомі чари і обійшла навколо ліжка, болісно міркуючи, як їй швидше впоратися із завданням і повернутися додому, у свій світ, поки Гнат не підняв на ноги всі міські служби порятунку.

Дитячий віршик, поспіхом перероблений для старого з-під каменю, на Х'ярго не подіяв. Втім, Веда і не очікувала, що подіє. Інтуїтивно вона здогадувалася, яким чином можна розбудити цього сплячого красеня, але всі слова, придатні для гідного заклинання загубилися, а в голові нав'язливо крутилися безглузді фрази з популярних нині в земному світі пісень.

Вона потрясла головою, намагаючись викинути звідти все непотрібне.

– Ну й завдання ти мені поставив, Х'ярго! – заговорила, звертаючись до вампіра. – Я, звичайно, відьма так собі, але книг прочитала чимало, теоретично знаю, як знімаються  прокляття… Практики в мене, щоправда, немає, тож не ображайся. І за поцілунок вибач, не розумію, що на мене найшло… Можливо, прокидатися тобі доведеться довго. Відверто кажучи, я навіть не впевнена, що хочу твого пробудження. Відродження старих традицій – штука хороша, якщо ти вампір, а не людина, чия кров стане першою у списку цих традицій. Але з іншого боку, чим швидше ти відкриєш свої, безперечно, красиві очі, тим скоріш я заберуся з вашого світу. Твоя сестра переконана, що я – та сама відьма, тому мене й притягли сюди… Ось тільки цікаво, хто притяг? Щось мені не віриться у випадковість подій… Та грець з тобою! Ти ж все одно мене не чуєшь!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍