Читати книгу - "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"

Відчуваючи себе надзвичайною дурепою, я вийшла на відкрите місце.

Як би це описати? Мені доводилося бачити зображення ельфійських міст – вони продаються по два серебрики[5] за штуку на будь-якому ринку у Влаї, причому попит на них досить-таки великий. Високі світлі будівлі немов тягнулися в небо. Кожна з них була витвором мистецтва і не залишала байдужим навіть клусьця. Кажуть, сам імператорський палац намагалися побудувати за зразком ельфійського будинку… кожен з наступних правителів, ха-ха. Такий кошмар вийшов, у страшному сні не привидиться, зате ефектний. Тепер гості столиці прагнуть насамперед подивитися на це диво.

Так ось, який вигляд має місто ельфів, я знала. Але й не припускала, що у довговухих є села!

Попереду не було ні натяку на ліс – простягався чистий простір з акуратними дерев'яними будиночками. Біля кожного – невеликий город з рівними рядками зелені і крихітний садок з кількома деревами. По периметру ділянок розташовувалися квітники. Через низькі зелені парканчики легко перемахували розгодовані кури, у великій калюжі плюхалися качки й гуси, чорна корова ліниво об'їдала кущі смородини.

Ідилія, та й годі… І не скажеш, що кілька годин тому ельфи з такого-от мирного поселення вбили трьох людей лише за те, що ті були чужинцями.

Чому я вирішила, що це село ельфів? Завдяки вухам! Одна з селянок вийшла прополоти свої грядки і допомогла зрозуміти, яка раса тут мешкає.

Повернувшись на стежку, я спробувала розібратися з напрямком. Грубо кажучи, мені був потрібен захід. Сонце якраз починало сідати, тому питання «А де він?» відпало саме собою. Єдина проблема полягала в тому, що там були ельфи. Як мінімум одне село, й обійти його з настанням темряви мені навряд чи вдалося б – не лазутчик я, що вдієш?

З'ївши щось, що формою, кольором та смаком нагадувало яблуко (можливо, дійсно яблуко – хто в цьому Дивному Лісі розбере?), сьорбнувши кілька ковтків води з якоїсь ями (напевно, з джерела), я постаралася відійти від стежки якнайдалі. Знайшла сухе дерево (перше за весь день, причому не дуже велике), на якому зручно було не тільки сидіти, а й писати, і вирішила: ранок покаже, що вечір не скаже.

Я не бачила жодної звірини. Ельфи розполохали? Птахів і комах вистачає, хоча комарів поки нема. Ех, раптом мені пощастить зустріти ранок не в чиємусь шлунку?..

{5. Серебрик – гартонська срібна монета. Поширена у всіх людських державах.}