Читати книгу - "Афера на двох, Ірен Кларк"

 

— Ну що, подобається? — голос Олівера пролунав за спиною.

 

Я обернулася.

 

— Звучить дико, але так.

 

— Мені теж.

 

— І де я спатиму?

 

Олівер вказав нагору.

 

— Там дві спальні.

 

Я піднялася сходами й заглянула в одну з них. Кімната була невелика, але затишна: дерев’яне ліжко з білосніжною постіллю, комод, велике дзеркало в дерев’яній рамі. Вікно виходило на річку, і я була певна, що вранці тут відкривається чудовий краєвид.

 

Щось у цьому будинку змушувало почуватися в безпеці. Або, принаймні, створювало цю ілюзію. Але я добре знала: ми тут лише тимчасово, і невідомо, що чекає на нас далі.

 

— Отже, що далі?

 

Олівер присів на підлокітник крісла, задумливо потираючи підборіддя.

 

— Треба зрозуміти, що шукає Громов.

 

— Це ти мені скажи, — знизала я плечима.

 

Олівер уважно подивився на мене.

 

— Ти нічого не пригадуєш? Жодних натяків, де можуть бути гроші твого батька?

 

Я похитала головою.

 

— Абсолютно нічого.

 

Це було правдою… принаймні частково. Я й справді не знала, де гроші. Але сьогоднішня зустріч принесла мені інформацію, якою я не була готова ділитися.

 

— Я розмовляв із Ніком. Вони шукають більше інформації про Громова, — сказав Олівер.

 

— І що вже знайшли?

 

— Що він не такий простий, як здається.

 

Я не здивувалася.

 

— У нього є свої люди в поліції. Якщо він шукає тебе, то просто сховатися не вийде.

 

Я стиснула губи.

 

— Ти вже розумієш, що це означає, так?

 

Олівер кивнув.

 

— Це означає, що ми маємо діяти першими.

 

Я зітхнула.

 

— І як саме?

 

Він усміхнувся — ця його усмішка була небезпечною.

 

— Я маю пару ідей.

 

Я подивилася на нього з цікавістю.

 

— І які ж?

 

Олівер підвівся.

 

— Для початку, я покопаюся в його фінансових звітах. Якщо в нього є слабкі місця — я їх знайду.

 

— Ти ж казав, що вже не хакер.

 

— Я казав, що не працюю більше на кримінал. Але це… винятковий випадок.

 

Я усміхнулася.

 

— Що ще?

 

— Ми дізнаємося, хто в нього на гачку. У таких людей завжди є слабке місце.

 

Я задумливо кивнула.

 

— І що робити мені?

 

Він глянув на мене з лукавою посмішкою.

 

— Не втручатися в мої справи.

 

Я пирхнула.

 

— Звучить нудно.

 

Олівер зітхнув.

 

— Просто не роби дурниць, Ліно.

 

Якби він знав, що я вже зробила… Але поки що я вирішила тримати це при собі.