Читати книгу - "Кохання за сценарієм (але не за його), Дроянда"

Розділ 9

Після важкої розмови в садочку Микита і Аня забрали Колю додому. Хлопчик був ще слабким, але тримався мужньо. Аня ніжно гладила його по спині, поки він засинав у машині.

— Ми переїдемо, Микито, — повторила вона, дивлячись у вікно. — Я не хочу, щоб Коля знову страждав.

Микита зітхнув, думаючи про майбутнє.

— Я все влаштую. Але ти ж розумієш, що це не так просто? Нова квартира, новий садок...

— Я знаю, але для Коли я готова на все, — впевнено сказала Аня.

Вони приїхали додому. Микита обережно переніс сина до його кімнати і вкрив ковдрою. Аня стояла в дверях, спостерігаючи.

— Він такий маленький... — прошепотіла вона.

— Але сильний, як його тато, — усміхнувся Микита.

Вони вийшли на кухню. Микита заварив чай, Аня сіла за ноутбук.

— Я маю дописати нашу історію, — сказала вона, відкриваючи файл.

— Ти впевнена, що зараз саме час?

— Так. Тому що все, що відбувається навколо, нагадує мені про Машу і Дмитра. Вони теж проходять через труднощі.

Микита усміхнувся і сів поруч, заглядаючи в екран.

— Ну що ж, тоді давай дізнаємося, що буде далі…

Аня усміхнулася й обережно торкнулася руки Микити.

— Ну що, пишемо далі?

Микита кивнув, зручніше влаштовуючись поруч.

— Отже, Дмитро запропонував Маші весілля. Як думаєш, де вони його організують?

— У них є кілька варіантів. Дмитро хоче щось класичне, можливо, у великому залі, а Маша мріє про камерну церемонію на природі, серед квітів і дерев.

Микита всміхнувся.

— Це так схоже на них. Дмитро завжди хотів усе організувати ґрунтовно, а Маша любить щирість і душевність.

Аня швидко надрукувала кілька речень, потім замислилася.

— А як щодо сюрпризу? Щось, що зробить цей день ще особливішим.

— Наприклад?

— Ну, можливо, Дмитро підготує для Маші якийсь подарунок. Щось, що буде мати для них велике значення.

— Або він організує для неї танець, — запропонував Микита, усміхаючись.

Аня засміялася.

— Уявляю, як він намагається вивчити хореографію.

— Заради Маші він здатний на все.

Аня кивнула і знову взялася за друк. Їй подобалося працювати разом із Микитою. Його ідеї завжди додавали історії глибини.

— Ти знаєш, — тихо сказала вона, — я б хотіла, щоб наша історія була схожою на їхню.

Микита обійняв її, дивлячись в екран ноутбука.

— У нас буде своя історія. І, можливо, вона навіть краща.

Коли Микита повернувся додому разом із Колою, малий виглядав втомленим, але щасливим.

— Тато, а що тітка Аня готує? — запитав він, нюхаючи апетитний аромат із кухні.

— Рибку і картоплю, а ще чайок, — усміхнувся Микита, знімаючи з сина курточку.

Кола швиденько побіг на кухню, заглядаючи в каструлі.

— А можна мені шматочок?

Аня засміялася.

— Терплячка, маленький. Все буде готове через десять хвилин.

Микита підійшов до неї ззаду, обійнявши за талію.

— А чим я можу допомогти?

— Можеш накрити на стіл, — усміхнулася Аня, повернувшись до нього.— Ось, малий, пий потроху. Це спеціальний чай, лікар сказав, що він допоможе тобі швидше одужати.

 

— Виконую, пані журналістко, — жартома відповів Микита і взявся за тарілки.

Коли вечеря була готова, всі сіли за стіл.

— Ммм, як смачно! — вигукнув Кола, з насолодою ївши картоплю.

Аня з теплотою подивилася на нього, а потім на Микиту.

Микита мовчки стис її руку.

— Ми і є сім’я, Аню.

Аня поставила перед Колою чашку з теплим чаєм.

— Ось, малий, пий потроху. Це спеціальний чай, лікар сказав, що він допоможе тобі швидше одужати.

Кола подивився на неї великими очима, потім перевів погляд на Микиту.

— Тато, а він смачний?

— Дуже, — усміхнувся Микита. — Тітка Аня знає, що тобі потрібно.

Кола зробив ковток і кивнув.

— Теплий… і трохи солодкий.

— Я додала меду, щоб було смачніше, — сказала Аня, погладивши хлопчика по голові.

Микита знову зловив її погляд.

— Ти так піклуєшся про нього.

— Ну а як інакше? — відповіла Аня, злегка червоніючи. — Він же частина тебе…

Микита ніжно посміхнувся і накрив її руку своєю.

— А ти — частина нас.

Микита взяв Колу на руки і ніжно притиснув до себе.

— Гаразд, малий, пішли в ліжко.

Кола поклав голову на татове плече і позіхнув.

— Ти почитаєш мені казку, тато?

— Звісно, яку хочеш?

— Про добрих магів і принцесу…

Аня усміхнулася, дивлячись на них.

— Тітка Аня, ти будеш сидіти поруч?

— Звісно, малий, — відповіла вона і пішла за ними в кімнату.

Микита поклав сина в ліжко, вкрив ковдрою, а Аня сіла поруч, тихим голосом починаючи розповідь. Кола слухав, поки його очі не почали закриватися.

Микита і Аня ще трохи посиділи поруч, дивлячись, як він спокійно спить.

— Ти чудова, — шепнув Микита, дивлячись на Аню.

Вона лише тихо усміхнулася, нахилилася і легенько поцілувала його в щоку.

Микита подивився на Аню, відчуваючи тепло від її поцілунку.

— Знаєш, ти дуже швидко стала для нас частиною сім’ї, — прошепотів він, не відводячи від неї погляду.

Аня трохи знітилася, але усміхнулася:

— Мені здається, що так і мало бути.

Вони ще трохи посиділи біля ліжка Коли, а потім Микита обережно взяв Аню за руку.

— Пішли на кухню, я зроблю нам чаю.

Аня кивнула, і вони вийшли з кімнати, тихо зачинивши двері.

На кухні Микита поставив чайник, а Аня присіла за стіл, задумливо дивлячись у вікно.

— Про що думаєш? — запитав він, ставлячи перед нею чашку з ароматним чаєм.

— Про нас… і про майбутнє, — зізналася вона.

Микита сів навпроти, уважно дивлячись на неї.

— Ти переживаєш через переїзд?

— Трішки… Але я впевнена, що це правильне рішення. Нам усім потрібен новий початок.

Він узяв її руку в свою:

— Ми разом, і це головне.

Аня кивнула, відчуваючи тепло його дотику, і зрозуміла, що з ним справді почувається в безпеці.

Микита усміхнувся, почувши ідею Ані:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍