Читати книгу - "Beautiful moon, ДіанаЛ"

 

— Тао! — крикнула вона, увійшовши всередину.

 

З того місця, де вона стояла, можна було побачити його кімнату. Але що сталося? Він був відсутній. Сумка, що він зазвичай залишав на столику, була зібрана. Все навколо здавалось нормальним, але відчуття тривоги не залишало її.

 

Емілія вийшла на вулицю, відчуваючи, як серце знову відмовляється працювати від переляку. Це був такий момент, коли вона починала розуміти, що може втратити Тао — і ця думка була гіршою, ніж усе інше.

 

З того дня нічого не було так, як раніше. Тао зник. Час від часу вона отримувала дивні повідомлення, написані так, наче хтось намагався заманити її в пастку.

 

"Ти зробила свій вибір, але він може бути останнім."

 

Те повідомлення змусило її тремтіти. Вона була впевнена, що це був Алекс. Він був частиною їхнього болісного трикутника, але зараз щось сталося. Що, як він пов’язаний з тією таємницею?

 

Вона зустрілася з Реном у парку. Він був змінений — його очі більше не були злими, вони стали схожими на ті, що належать людині, яка пережила свою біль і прийняла втрату.

 

— Ти знала, що це буде важко, — сказав він, дивлячись на її вираз обличчя. — І я попереджав тебе.

 

— Я не можу залишити Тао, — прошепотіла Емілія, стискаючи пальці в кулаки.

 

— Але ти і не повинна. Це лише початок. — Рен подивився на неї з сумом. — Ти ще не все знаєш. Ти повинна дізнатися правду, Еміліє.

 

— Що ти маєш на увазі? — запитала вона, заплутуючись у словах.

 

— Є одна річ, яку ми, старші, вже зрозуміли. Таємниці храму не завжди зберігають любов. І іноді кохання може стати забороненим, — Рен дивився прямо в її очі. — Між тобою і Тао стоїть щось більше, ніж просто почуття. Це була ілюзія, створена нашою родиною.

 

З цими словами Рен пішов, залишаючи її в роздумах.

 

Через кілька днів до Емілії прийшов незнайомий лист. Він був адресований тільки їй, без підпису, але одразу стало зрозуміло, що це щось важливе. Лист був старого вигляду, з іржавими штампами, що нагадували про забуті часи.

 

Вона відкрила його, і виявила, що всередині лежала карта. На карті було позначено місце, де вона не була раніше — старий ліс на околиці міста.

 

Того ж дня вона вирушила туди, не зважаючи на тривогу. Ліс був глибоким і темним, з тріщинами на деревах, які виглядали як стародавні шрами. Крокуючи, вона відчувала, як серце розривається від невідомості. Що чекає на неї в тому місці?

 

Коли вона дійшла до позначеного місця на карті, побачила невеликий кам’яний вхід, прихований за густим чагарником. Зсередини йшло слабке світло. Вона обережно підійшла і ввійшла в темну печеру, де її чекало щось більше, ніж вона могла собі уявити.

 

В печері було тихо. Вона пройшла кілька метрів, поки не натрапила на кам’яні стіни, що розповідали історію. Це були малюнки, вигравірувані на каменях. Серед них вона помітила обличчя людей — і серед них був Тао.

 

— Тао! — її голос відлунював у порожнечі.

 

Раптом із темряви вийшов такий самий хлопець, який колись стояв перед нею на початку всього цього. Тао. Але він був не таким, як раніше. Його очі світилися іншим світлом — холодним, сповненим тіні.

 

— Ти прийшла сюди, — сказав він з тіньовою усмішкою. — Я думав, ти все зрозумієш. Але, схоже, не все так просто.

 

Емілія зупинилася, не вірячи своїм очам.

 

— Тао, що ти зробив?

 

Він підійшов до неї, взяв за руку. Його дотик був холодним, не таким, як раніше.

 

— Це не те, що ти думаєш. Але я обрав тебе, Еміліє. Я обрав любов. І навіть якщо це знищить усе навколо, я буду тримати тебе поруч. Ти — частина цього циклу. І ми повинні завершити те, що почали.

 

Емілія відчула, як все навколо почало обертатись. Вона зрозуміла, що їхня історія — це не просто романтика. Це була боротьба, яка велася ще багато поколінь тому, і вона була її частиною.

 

І в той момент, коли її серце билося, вона зрозуміла одне — що вона готова стояти до кінця, не зважаючи на всі таємниці, що їх оточують.