Читати книгу - "Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый"

Глава тринадцята. Арена.

     Я різко схопив його за загривок. Змусив підняти голову й подивився йому в очі. І дійсно, чимось Зар і ця людина були схожі. Але і різниця між ними по зовнішньому вигляді була велика.

     Я знаю, що мені буде важко потрапити до його свідомості, щоб побачити хоч якісь спогади. Але мені треба хоча б спробувати, щоб зрозуміти те, наскільки об'ємна робота мене чекає.

— Я можу тобі допомогти? - Запитав у мене Озір, сівши поряд і подивившись на незнайомця.

— Поки не треба, дякую. - Відмовляю, відпускаючи брата Зара. - Мені цікаво, як він до світу гібридів потрапив.

— Можливо, він переродився. - Мовив Заргор, зайшовши до кімнати.

     Я озирнувся на нього. Демон зараз йшов до нас у вигляді звичайної людини, опираючись на товсту гілку, бо йому було важко йти без неї через криву ногу. Трохи підняв брови, сподіваючись, що гібрид пояснить те, що мав на увазі. Трохи відходжу від чоловіка, дозволяючи Заргору підійти до нього і теж роздивитися.

— Можливо, він переродився. - Повторив він. - Все ж, світ людей існує, через що з ним могло статися щось там, через що він якимось чином потрапив сюди. Він міг переродитися.

    Якщо це дійсно так, то... Скільки сюди ще подібних йому потрапило? Та й до того ж, є шанси, що він можливо не переродився, а потрапив сюди через портал як я.

— Тоді мені варто ошукати Оушен. - Кажу. - Можливо, я знайду ще декількох подібних, якщо цей козел діє не один. До речі, є ще якась інформація? - На цей раз я вже звертаюсь до матері, яка увесь цей час стояла поряд.

— Батько колись казав, що вони з братом не дуже ладнади. Що саме у них там відбувалося - він не казав, бо у мене начебто «І без його проблем багато проблем з Лісним Народом».

— Добре. Можете будь ласка трохи прослідкувати за цим? - Киваю головою на брата Зара, і Озір киває.

     Коли я вже відійшов, щоб взяти деякі свої речі - трохи їжі про всяк випадок і деякі трави, які мені порадив взяти батько зі світу гібридів, бо вони діють як снодійне, до мене підійшов Заргор.

— Я піду з тобою. - Він сів, дивлячись на те, як я збираюсь.

— Ти певен? - Я на секунду перевів погляд на обличча Заргора. Він виглядав доволі серйозно. Значить точно не відступить, але спробувати треба. - Ти зараз слабкий навіть у тілі гібрида, що вже казати про тіло людини. Тобі ще треба трохи відпочити. До речі, чим він тобі так насолив окрім того, що спробував колись вбити?

    Я не вірив ось так просто, що Заргор погодився трохи допомогти мені тільки з-за того, що його одного разу ледь не впіймали. Звісно, я в свій час не дав йому вибору, але коли Заргор вже почав потихеньку набирати сили, я гадав, що він почне якось сперечатися й намагатись якось відбитися від нас.

     Можливо, або розуміє, що нікуди не втече, або у нього дійсно є якісь скриті мотиви.

— Він вбив колись мою мати. - Різко заявив Заргор.

     Я на секунду зупинився, тримаючи в руці свою сумку. Помста... Що ж, розумію. Я б і сам захотів помститися за своїх батьків.

— Добре, ти можеш йти зі мною.

..

 

..

 

..

 

..

       

..

          

..      

— Слухай, ти взагалі впевен, що ми робимо усе правильно? - Запитав Заргор вперше за цей вечір. - Ми ось так ганяємо вже більше п'яти годин, і ми нікого й нічого не знайшли.

    Я розумію його. Теж вже трохи втомився, але продовжувати пошуки треба, бо я не хочу повертатися додому з пустими лапами.

— Ми повинні знайти хоч щось. Хоч щось, що може нам зараз допомогти. Я просто певен в тому, що тут щось є. 

      Попереду я побачив Мортідж. Попросивши Заргора трохи почекати тут, я підійшов до дівчини. Легенько посміхнувшись, я став поряд.

— Привіт, як твої справи? - Вирішив розпочати з мирного питання.

— В принципі нормально. Тільки хвилюють трохи ці вбивства. Недавно вбили ще двох дорослих гібридів. При тому тіла знайшли вже холодним.

— А вбивають зазвичай тільки дорослих?

— П'ятдесят на п'ятдесят. Вбивають і молодих і дорослих, але дітей вони не забирають.

— Тобто, перед вбивством якийсь гібрид зникає? - Запитую знову.

— Я не певна, це лиш мої здогадки. - Дівчина відвела погляд, наче вибачаючись за те, що може ще більше мене заплутати.

     Що ж, можливо вона права. Вартові б давно вже встигли помітити хоч щось, якби постраждалих вбивали на місці. Я пам'ятаю, як в останній, коли новини читав, писалося, що тіло знайшли вже холодним, і точну дату смерті не вдасться зрозуміти. Та й слова Мортідж це тільки підтверджують.

     Якщо брат Зара міг бути якось причетним до цього всього, ці монстри можуть позбавитися сильної опори. Все ж, судячи за словами батька зі світу гібридів, ця людина доволі сильна. І навіть не дивлячись на те, що він міг ще тільки накопичувати силу, він всеодно багато чого вже може. І зараз він у нас, а не у них.

     Відходячи від дівчини, я задумався над тим, чому я взагалі хочу якось розв'язувати це діло і знайти поганців. Може, причиною цього було те, що усе це пов'язано в якомусь сенсі з моєю сім'єю, тому я хочу це все скоріше закінчити, щоб нічого поганого з моїми рідними не сталося. А може, через те, що мені хотілося, щоб і Мортідж була спокійна у власному городі. Все ж, дівчина непогана.

     Коли я підійшов до Заргора і хотів було знову заговорити з ним, я помітив краємо яка щось дивне. Подивився в ту сторону, спробувавши зрозуміти, що я взагалі до цього побачив. Це була наче ще якась людина. І вона пробігла від одного кута до іншого.

— Ну, чого застив? - Запитав Заргор. - Пішли далі шукати, щоб час не витрачати.

— Пішли. - Я схопив демона за лапу й пішов у те місце, де я до цього бачив тінь.

    Підійшовши, озирнувся по сторонах. Начебто він пішов на право. Тому йдемо туди. Через декілька хвилин ми повільно опускались у якийсь підвал, який розтягнувся цілим мурашником. Довкола було багато різних кімнат, куди мені хотілося зайти, щоб подивитися буквально все, бо не хотілося пропустити щось важливе.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍